17 тисяч людей, два дні музики, театр просто неба і 20 нових шлюбів — яким був «Вирій. Простонеба»Що відбувається, коли фестиваль перестає бути просто музичною подією?8–9 серпня павільйон КИТ на ВДНГ у Києві вдруге приймав «Вирій. Простонеба» — простір, де етнічні мотиви зустрічаються з електронною музикою, концертна сцена — з театром, а перформанс може стати частиною особистої історії.Цьогоріч фестиваль зібрав 17 тисяч гостей. Квитки закінчилися ще за два дні до старту, а понад 10% відвідувачів із пільгових категорій скористалися безкоштовним входом.Музична програма розгорнулася на двох сценах. За вихідні тут виступили понад 20 українських та міжнародних артистів — від Святослава Вакарчука, «Крихітки», NAZVA, КРУТЬ та Vivienne Mort до Олега Скрипки & «Воплів Відоплясова», GANNA, The Maneken, Zombies in Miami та Biggi Veira з DJ Set GusGus.Для фестивалю Святослав Вакарчук навіть підготував окрему концертну програму, яку виконав лише один раз — саме на «Вирії».Але музика була лише частиною того, що відбувалося за ці два дні.Театральна програма цього року зайняла одразу 5 зон фестивалю і тривала близько п’яти годин щодня. Її створили режисери Тетяна Костинюк та Максим Свець під кураторством Івана Уривського. Окремий перформанс представив Freedom Ballet.Тобто глядачеві пропонували не просто обрати між сценою та театром — можна було буквально переходити з одного виду мистецтва в інший, збираючи власний маршрут фестивалем.Ще одна незвична деталь — цього року на «Вирії» одружилися 20 пар.Завдяки співпраці з «Дією», Міністерством цифрової трансформації та Міністерством юстиції офіційна реєстрація шлюбу стала частиною фестивальної програми.А ще був дрескод і, судячи з цифр, гості поставилися до нього серйозно. Із 17 тисяч відвідувачів лише близько 300 прийшли без відповідного образу.Можна сперечатися про те, яким має бути сучасний український фестиваль. Але «Вирій» явно намагається відповісти на це питання не словами, а самим форматом.Не лише концерт.Не лише театр.Не лише вечірка.А кілька різних культурних досвідів, зібраних в одному місці.І, схоже, це лише початок! Команда фестивалю вже працює над третьою подією. Що саме готує «Вирій» наступного разу поки не розголошують.Фото взято з instagram організаторів#union_проподії
«Одіссея» Нолана: як народжуються міфи⚠️ У статті є спойлери до фільму Можна скільки завгодно сперечатися про кастинг, історичну достовірність чи зовнішність богів. Але всі ці дискусії дивовижним чином оминають головне.«Одіссея» Крістофера Нолана — це фільм про те, як народжуються міфи і про війну, яка завжди потребує красивої легенди.Саме тому найбільш неоднозначні рішення Нолана виявляються найточнішими.Єлена. Краса, яка нічого не пояснюєМайже 3 тисячі років нам розповідають одну й ту саму історію: найкрасивіша жінка світу стала причиною війни, яка забрала життя тисяч людей. Але Нолан пропонує подивитися на цей міф інакше. У його версії Єлена та її сестра Клітемнестра майже близнючки. Таким чином це стає одною з ключових тез фільму.Якщо Єлена не унікальна, руйнується логіка легенди. Виходить, справа ніколи не була в її красі.Троя контролювала вхід до Дарданелл — головний торговельний шлях античного світу. Місто було центром влади, багатства та контролю над торгівлею. І тоді логічним буде висновок, що справжньою причиною війни стає не жінка, не кохання, не честь. А амбіції Менелая й Агамемнона, влада й жадоба.Нолан не переписує міф. Він лише прибирає романтичну декорацію, за якою завжди ховалася реальність.І раптом історія про викрадену дружину перетворюється на історію про те, як держави знаходять красивий привід для війни.Афіна. Богиня, що стала совістюПісля виходу фільму частина глядачів звернула увагу на те, «як повинна виглядати» богиня. І тут варто поставити просте запитання: а чи існувала в неї взагалі канонічна зовнішність?У Гомера Афіна майже ніколи не є собою — вона юнак, Ментор, птах, будь-хто потрібний у цю мить. Шукати канонічну зовнішність там, де природа персонажа заперечує сталість — суперечність.У Нолана Афіна взагалі не є богинею. Ми бачимо безіменну жрицю храму, яку вбивають воїни Одіссея під час падіння Трої. Він стає свідком її смерті і згодом саме її обличчя з'являється перед ним у постаті Афіни. Богиня перетворюється на совість.Сінон. Людина без права на пам'ятьСпершу глядачі думали, що актор зіграє Ахіллеса, і саме на основі цього припущення з'явилися перші критичні коментарі. Коли ж з'ясувалось інше, критика змінила форму: мовляв, давньогрецький воїн не міг так виглядати. Тут варто пам`ятати одне: війна ніколи не складалась з ідеальних героїв — вона поглинає всіх.Тож Сінон повертає міфу людський масштаб і нагадує, що війна — це передусім історія тих, кому не судилося стати героями.Одіссей. Герой, який не перемігМи дістались до головної відмінності сучасної «Одіссеї» від більшості екранізацій.Нолан послідовно позбавляє міф героїчного блиску.Його Одіссей не переможець. Він людина, що пережила забагато смертей. Війна, що закінчилась ззовні, продовжується всредині головного героя. Циклопи, сирени, Скілла, Харібда, підземний світ — це етапи людини, яка намагається пройти крізь власну травму.Навіть сирени тут не спокушають, а ніби судять того, хто навчився виживати будь-якою ціною.Повернення без полегшенняОдіссей повертається на Ітаку, повертає трон, Пенелопа дочекалась.Але повернути себе самого він уже не може. Той чоловік, що колись залишав Ітаку, загинув під Троєю. Додому приходить інший. Людина, яка навчилася брехати, убивати, втрачати друзів і жити далі.Фінал звучить як вирок війні, а не перемога.Найцікавіше, що всі дискусії навколо фільму лише підтверджують його правоту.Поки одні рахують точність обладунків, а інші сперечаються про зовнішність богів, режисер говорить про значно важливіші речі.Про те, що герої дуже часто виявляються людьми, які просто вижили.Про те, що великі війни майже ніколи не починаються через ті причини, які залишаються в підручниках.І про те, що пам'ять — найважче випробування для людини, яка повернулася з війни. «Одіссея» Крістофера Нолана — це історія про сучасний світ, який і досі пояснює війни красивими словами, шукає зручних винних і продовжує створювати міфи, аби не дивитися правді в очі.Режисер нагадує, що великі міфи живуть лише доти, доки кожна епоха знаходить у них власне відображення.#union_прокіно
Ми звикли називати класичну музику класикою так, ніби це просто окремий жанр. Але насправді це слово означає дещо більше. Класичними стають твори, які не втратили своєї сили з часом.Їх слухали 200 років тому, слухають сьогодні і, ймовірно, слухатимуть ще через 200 років. Вони не старіють. Просто кожне покоління відкриває їх для себе заново. Саме таке розуміння класики сформувалося ще в епоху романтизму, коли музичний шедевр почали сприймати як еталон, незалежно від часу його створення.Напевно, саме тому «Ave Maria» Шуберта досі хвилює, а вальси Шопена звучать так, ніби були написані про нас. Велика музика не потребує пояснень — їй потрібен лише слухач.1 серпня в UNION прозвучать твори, які давно стали частиною цієї історії. Grand Duo — Міхаіл Ксіда та Діана Гульцова — виконають музику Боккеріні, Шуберта, Шопена, а також сучасних композиторів, які продовжують цю традицію.Можливо, це найкращий спосіб зрозуміти, чому деякі твори називають класикою.Не прочитати про них, а почути їх наживо.📍 Троїцька, 43, УНІОН🗓 01.08 19:00Квитки від 240 грн доступні за посиланням#union_проподії
Переглядаючи «Love Story», з подивом фіксуєш майже забуте відчуття, коли якісне байопік-телебачення не просто живе, а здатне бути по-справжньому делікатним. Історія Джона Кеннеді-молодшого та Керолін Бессетт — останній великий міф доцифрової епохи, який творці серіалу деконструюють з особливою прискіпливістю.Тут немає сухої констатації фактів, натомість є фізичне відчуття часу. Знятий на плівку, серіал пропонує глядачеві не картинку, а текстуру: характерна зернистість і тепле, розсіяне світло працюють як провідники у 90-ті. Це не ретро-стилізація, а реставрація пам’яті. За рівнем своєї естетичної амбіції «Love Story» веде прямий діалог із «Короною» та «Холстоном». Кульмінаційною подією серіалу стає реконструкція знаменитої сварки в Центральному парку, увічненої папараці. Творці серіалу відважно нехтують протокольною точністю заради правди емоційної. Це той рідкісний випадок, коли кінематограф не копіює архів, а переосмислює його візуальний код. Перед нами вже не пласкі фігури зі світської хроніки, а живі люди, чий розпач стає майже відчутним. Межа між старим фотознімком і художнім текстом тут остаточно стирається.Проте найважливіше авторське рішення — це фігура замовчування. Авіакатастрофа, що поставила крапку в історії «сина Америки», залишається за кадром. Там, де інший режисер вибудовував би гучну кульмінацію, творці вибирають радикальну відмову від видовища.У цій тиші найвищий прояв поваги до трагедії. Серіал обривається раптово, залишаючи глядача у стані того самого шоку, який пережив світ у липні 1999-го. Ми не бачимо падіння літака, ми лише відчуваємо порожнечу, що виникла після нього. Це боляче, чисто і чесно. Саме так, як і має бути, коли мистецтво торкається справжнього життя.#union_прокіно
Розпочинаємо сезон фестивальних кінопоказів в UNION. 18 березня запрощуємо на перегляд фільму Йоакіма Трієра «Сентитментальна цінність», який здобув премію Ґран-прі Канського кінофестивалю у 2025 році.9 номінацій на премію «Оскар 2026», зокрема в категоріях «Найкращий фільм», «Найкращий міжнародний фільм» і «Найкращий режисер»!Про що фільм?Дві дорослі доньки після смерті матері з'ясовують, що родинний будинок досі належить їхньому батькові – відомому режисеру, який покинув сім'ю багато років тому. Він знову з’являється в їхньому житті, намагаючись відновити стосунки та пропонує старшій доньці – акторці театру – роль у своєму фільмі. Коли ж та відмовляється, батько знаходить замість неї голлівудську зірку і розпочинає підготовку до фільмування в домі, де прожило кілька поколінь родини.Країна: Норвегія, Франція, Данія, Німеччина, Швеція, Велика Британія, 2025Хронометраж: 133 хв.Жанр: драмедіРежисер: Йоакім ТрієрУ ролях: Ренате Рейнсве, Стеллан Скашґорд, Ель Феннінґ, Інґа Ібсдоттер ЛіллеосФільм озвучено українською мовоюПісля перегляду фільму відбудеться обговорення з модератором КІНОМІСІЇ🗓 18 березня 19:00📍 Троїцька,43, культурний центр UNION, Event HallКвитки від 300 грн, доступні за посиланням https://secure.wayforpay.com/payment/sentymentalnatsinnist
Коли роман Емілі Бронте «Буремний перевал» був опублікований у 1847 році, він зустрів переважно подив і різку критику. Його називали «диким», «грубим» і «огидним» твором, що шокував вікторіанську публіку великою кількістю жорстокості, шаленої пристрасті та відсутністю традиційних моральних уроків.Роман сприймався як похмурий, майже диявольський твір, який згодом, через десятиліття, було визнано шедевром світової літератури.Тож цікаво спостерігати за сьогоднішньою реакцією публіки на нову адаптацію відомої історії, яка в основі своїй завжди була скандальною. Говорити про сюжетні відмінності фільму від роману Бронте буде неповагою до самої режисерки Емералд Феннел, яка чітко сформувала своє бачення: Це може бути лише спроба взяти крихітний фрагмент книги й осмислити його
, — говорить Феннел в одному з інтерв’ю.Збудлива жорстокість — головний настрій «Буремного перевалу». Навідміну від попередників, режисерка свідомо повертає твору його первісну дикість і яскравість, не переймаючись питаннями доброго смаку.Візуал фільму засліплює аудиторію образами, які прийнято вважати вульгарними. Їх змінюють вражаючі пейзажі англійської природи і сюрреалістичні інтер’єри. Чим гірше різнорідні елементи поєднуються між собою, тим краще. Полуниця розміром із голову, риба в желе, шпалери кольору шкіри з родимками та латексні сукні треба бачити на власні очі, інакше вашому переказу ніхто не повірить. І все ж таки, проблема є!Проблема в тому, що фільм недостатньо обурливий! Там, де Бронте йшла до межі уявного та допустимого, Феннел зупиняється на півдорозі. І залишається питання: чому?..Можливо через певний час, подібно до роману Емілі Бронте, фільм Емералд Фленнел отримає світове визнання. А можливо він залишиться попсою, виконаною з нахабством і запалом. Дізнаємось згодом. Проте вже сьогодні можна впевнено сказати, що фільм не залишив байдужим нікого, виконавши одну з головних місій мистецтва — розпалити емоцію. #union_прокіно
Маріупольський художній музей імені Архипа Куїнджі відкрився лише у 2010 році, хоча розмови про його створення тривали понад 100 років. Ідея заснування музею з’явилася ще у 1920-х роках, але реалізувати її вдалося тільки 29 жовтня 2010 року.У колекції музею зберігалося понад 2200 творів живопису, графіки та скульптури видатних митців. Серед них роботи Тетяни Яблонської, Івана Марчука, Михайла Дерегуса, Івана Айвазовського і, звісно, самого Архип Куїнджі та його учнів.Музей розташовувався в історичній будівлі 1902 року. Вона пережила Першу та Другу світові війни, але була зруйнована російськими загарбниками у березні 2022 року.21 березня 2022 року окупанти знищили музей у рідному місті художника, а частину творів мистецтва вивезли. Разом із будівлею було втрачено не лише культурний простір, а й важливий символ української мистецької спадщини.Після себе Куїнджі залишив понад 170 відомих творів, що нині зберігаються у різних музейних та приватних колекціях світу. Але ще важливішим є його духовний спадок — приклад митця високої моралі, благородства та безкомпромісної відданості мистецтву.Більше про внесок Куїнджі у світове мистецтво та значення його творчості для української культури поговоримо на лекції, присвяченій його життю та творчості.Чекаємо на вас в UNION, 22 лютого о 15:00📍Троїцька,43Квитки 300 грн, дрступні за посиланням
🎿 Зимова Олімпіада-2026 офіційно стартувала в Мілані6 лютого на стадіоні Сан-Сіро відбулася церемонія відкриття Зимових Олімпійських ігор-2026. Шоу пройшло під темою «Гармонія» та стало масштабною презентацією італійської культури — від античного мистецтва до поп-музики.Церемонію відкрили сценами, натхненними роботами скульптора Антоніо Канови. На арені «ожили» його найвідоміші твори, зокрема «Амур і Психея», а також образи Венери, Наяди та Паріса.Окремий блок присвятили італійській класичній музиці. Згадали Россіні, Верді та Пуччіні — композиторів, які сформували оперну традицію країни. Диригенткою виступила акторка Матильда Де Анджеліс.Головною зіркою стала Мерая Кері, яка виконала легендарну пісню Volare — один із найвідоміших музичних символів Італії.У фіналі церемонії вшанували дизайнера Джорджо Армані. Моделі в зеленому, білому та червоному костюмах створили на сцені «живий» прапор Італії.Олімпіада-2026 стартувала як спортивна подія та водночас культурний маніфест Італії. #union_проподії
Марго Роббі та Джейкоб Елорді продовжують підігрівати інтерес до «Буремного перевалу».Спочатку Марго зізналася, що під час зйомок фільму буквально «підсіла» на роботу з Елорді. Потім на світовій премʼєрі вони фліртували й трималися за руки. А ще Марго замовила для них каблучки з гравіюванням імен їхніх героїв — Кетрін і Гіткліффа.Тепер на премʼєрі в Парижі Джейкоб чекав Марго біля сцени, щоб допомогти їй із сукнею. Схоже, промокампанія фільму працює дуже емоційно й ефектно…І вже зовсім скоро українські глядачі зможуть оцінити результат — премʼєра «Буремного перевалу» відбудеться 11 лютого.Фільм заснований на культовому романі Емілі Бронте 1847 року. Це історія Кетрін Ерншоу та Гіткліффа — героїв, чиї почуття балансують між пристрастю, одержимістю та руйнівною залежністю. Події розгортаються між двома маєтками на туманних англійських пустках і занурюють у похмуру, майже готичну атмосферу.Нову екранізацію створила режисерка Емералд Фіннелл.Авторка провокаційних і стилістично сміливих фільмів «Перспективна дівчина» та «Солтберн». Тож варто очікувати не класичну костюмну драму, а сучасне авторське прочитання знайомої історії.Судячи з доступних матеріалів, фільм обіцяє:— сильну атмосферу та виразну візуальну естетику— сучасний погляд на класичний сюжет— багато приводів для обговорень після переглядуТож готуємось до перегляду, друзі 🎬#union_прокіно
Картина «Стіжки сіна» Клода Моне змінила сам принцип бачення в мистецтві.Водночас — це найдорожча робота художника, продана у 2019 році на аукціоні за понад 110 мільйонів доларів.Востаннє картину виставляли на аукціоні у 1986 році, коли її придбали лише за 2,5 млн доларів.На перший погляд сюжет здається майже антиживописним: сільськогосподарський мотив, позбавлений наративу й героїки. Але саме в цьому жесті Моне здійснює радикальний злам традиції.Серія «Стіжки сіна» (1890–1891) — це дослідження феномена зору. Художника цікавить, як світло, атмосфера й час трансформують наше сприйняття реальності. Один і той самий мотив стає лабораторією, у якій живопис відмовляється від оповіді й переходить до аналізу.Моне вперше послідовно показує, що реальність не є сталою, вона щоразу народжується між оком і світом.Саме тому ці полотна стали ключовими не лише для імпресіонізму, а й для подальшого розвитку модерного мистецтва. За цією серією стоїть і особиста історія художника — шлях від бідності й нерозуміння до статусу митця, який визначив мову ХХ століття ще наприкінці ХІХ.8 лютогозапрошуємо в UNION долучитись до лекціїпро життя і творчість Клода Моне у контексті мистецтва, історії та зміни способів бачення.📅 08.02 15:00 — 17:00📍Троїцька, 43, культурний центр UNION🎟️ Квитки 300 грн, доступні за посиланням
TGLIST.COM.UA
