Твоя Підпільна Гуманітарка

Гляньте, яке залипальне відео мені підкинули - це друкується обкладинка «Алхімічного діарія» Зенона Броваря (насправді Остапа Українця, але ми нікому не скажемо 🤫). Якщо придивитися, побачите, що там друк на металізованому папері із золотим покриттям, красиве! Друкарня обіцяє віддати книжку з друку вже менш, ніж за місяць, а поки треба передзамовлять. Це книжка, стилізована під кулінарний записник XVII століття, авторства вигаданого кухара єпископа Зенона Броваря. Але це далеко не тільки про їжу: між "мирськими" кухарськими замітками ховаються глибші речі: філософія, богослів'я, фізика й етика, і навіть історія релігійних конфліктів, що підозріло нагадує сьогодення.В книжці все саме так, як могло бути в ті часи: від кольору сторінок, до ілюстрацій, мови, інгридієнтів та символів. Зокрема, стилізація під західноукраїнську мову XVII століття та навіть нумерація сторінок церковнослов'янською мовою. Таке міг придумати і втілити тільки Остап Українець )) Автобіографія, книга рецептів і теологічний трактат зливаються в єдиний палімпсест — один із яскравих прикладів барокового пошуку істини через гру символами. У книжці є десятки справжніх рецептів, за якими можна спробувати готувати: є рецепт раґу ще, качки, душенини тощо. Тримайте один з них, ексклюзивно: Халва: Наготов макух, з якого олива стекла, чи теж сире насіня пропечи трохи на залізнім бритвані. Подвійне менше заготов питльованої муки. Так само на бритвані відкритім пропікай муку, вимішуючи, поки не стане як пражене молоко за фарбою. Насінє перетовчи в ступці на брашно, затим до муки домішай. На фунт меду дай унцію оливи, меду ж бери толико, як маєш насіня. Трохи пропік насіняну кашу з мукою, здойми з огню і злучи з медом і оливою. Вимішай пак на густоліпну кашу, в бавелняне полотенце зав’яжи і зостав у холоді під гнітом, як то сир ставлять. По дню маєш готову халву, до кави споживай здоров. Складний, оригінальний і дуже прикольний проект, аналогів якому на українському ринку просто немає. І навіть не уявляю, хто б ще за таке взявся ) Передзамовляйте, щоб підтримати, і кайфанути від втілення. пост #направахреклами

В літературній мові двоїна практично занепала, проте збереглася багато де в розмовній. Наприклад: одне відро, дві відрі, три, чотири відра, п’ять (і далі) відер. Або: одне слово, дві слові, три, чотири слова, п’ять (і далі) слів. Форма іменника, яка твориться біля числівника "два" — це і є двоїна. А форма, яка твориться біля "три" і "чотири" — це наша морфологічна категорія, яка виконує функцію паукального числа, проте не є ним.Морфологічно ця різниця присутня, проте ми не дуже визнаємо її існування. Принаймні не пам'ятаємо, щоб шкільна програма на це звертала увагу. Чи це не так?У багатьох випадках ця форма або злилася з двоїною, або заступила її. Тому зараз ми говоримо: одне відро, два, три, чотири відра, п’ять (і більше) відер; одна рука, дві, три, чотири руки/руці, п’ять (і більше) рук.Чому так? Загадка ховається в історії. В давніших формах української мови "одинъ, дъва, триє, четыре" були прикметниками і функціонували як прикметники, тобто сполучалися й узгоджувалися з іменниками за родами і відмінками, а "один" навіть за числами:одинъ одьна одьни одьноодьного одьною одьнѣхъ одьногодъва брата,дъва сыны,дъвѣ женѣ,дъвѣ словесѣтриє брати,четыре сынове,три жены,три словесаА от числівники від "п’яти" були іменниками і, відповідно, узгоджувалися з іншими іменниками як іменники. Тому наше “паукальне число” — це радше цікавий збіг через особливості давньоукраїнської морфології, аніж справді окрема граматична категорія. Бо ж коли ми кажемо “двадцять три сороки” чи “п’ятдесят чотири ночі” — форма іменника зберігається від десятка до десятка.Крім цього, в нас є ще одна множина — неозначена. Зазвичай вона формально збігається з однією з інших форм множини, але може відрізнятися наголосом. Наприклад: одне серце, два, три, чотири се́рця, п’ять (і більше) серде́ць, мн. серця́; одна рука, дві, три, чотири руки́/руці́, п’ять (і більше) рук, мн. ру́ки.Отож, паукальне число — це те, що стоїть між двоїною і множиною і має позначати "кілька", три-чотири. Але ми вже з'ясували, що в українській воно трошки псевдо-паукальне число, бо не є повноцінною граматичною категорією. Отака от математична лінгвістика! Не губіться серед множинних множин!

В одному коментарі нас запитали, що ж таке "красне письменство". Зізнаємось, профдеформація засліпила, і ми забули, що це не настільки поширений термін, як могло здаватися. Виправляємось!Це український переклад французького терміна belles-lettres, який з’явився орієнтовно у 17 столітті на позначення категорії творів, які призначені для естетичної насолоди і в яких художність є основним критерієм.Термін винайшли як літературний відповідник явищу beaux arts — красні мистецтва. Або, як багато хто їх знає — образотворчі.Спершу він включав усі літературні твори, які цінували за естетичні якості та оригінальність стилю: художню прозу, поезію, п’єси і навіть критичні тексти. Belles-lettres чітко відділяли від інших видів письма за мистецьким критерієм.З часом термін значно звузився і тепер не охоплює й близько того об’єму творів, що колись. Нині ми знаємо його нащадка — белетристику, що позначає легке чтиво.Тому термін “красне письменство” виконує роль глобальну і вживається в тому оригінальному сенсі.Погодьтесь, це зручно і красиво. Вам знайоме було це поняття?Якщо хочете дізнатися більше про антологію "Українські митці про красне письменство від Середньовіччя до модернізму" і про те, які сумніви точили середньовічних скрипторів, як ренесансні поети вміло поєднували давньогрецьких богів і Богородицю, або чому Леся Українка плакала через Івана Франка — приходьте у Дім Франка на презентацію!Розповідатиме упорядниця Ольга Петренко-Цеунова, модеруватиме літературознавець і поет Назар Федорак, буде невимовно!29 травня, 18:00Львів, вул. Івана Франка, 150

цілком зумисні. Можна сказати, викривальні - підтексти, які прямо дають зрозуміти, що вони підтексти. Тут уже не стоїть питання "чи мав їх на увазі автор", бо іноді сам метод письма зумовлює певні формулювання, націлені на єдиний ефект. Скажімо, Томас Пінчон наповнює свої романи відчуттям параної на рівні сюжету, але мова текстів цей ефект потужно підкріплює. Екзотичний пасив "Oedipa stood in the living room, stared at by the greenish dead eye of the TV tube" формує ефект пасивного спостерігача всередині тексту, самого світу, який не дає приватності. Останнє речення абзацу прямо підкріплює цей ефект: "You're so sick, Oedipa, she told herself, or the room, which knew". І так, кольори цілком асоціюються з емоціями, і синій колір асоціюється зі смутком. Але це не про згадування кольору. Одна справа, якщо річ мигає в тексті просто в описі інтер'єру. Інша справа, якщо певне кольорове кодування присутнє в епізоді, що також зображає меланхолію як психічний стан.Ну і однакові нюанси мають різні зображальні методи в різних часах і літературах, але це вже тема для іншого допису.