Українська правда

​​💔 Наталія Самойленко загинула 5 березня 2022 року в Бучі Київської області. Вона їхала автівкою, намагаючись евакуюватися – солдати російської армії прицільно розстріляли машину. Наталії був 31 рік. Народилася в селі Розсошенці на Полтавщині. Навчалася в Полтавському національному педагогічному університеті. Працювала медичною представницею у фармацевтичній компанії. Любила подорожувати, брала участь у бігових марафонах, займалася йогою, відвідувала театральні гуртки, каталася на лижах та сноуборді. У 2019-му році долучилася до клубу "Основа бігу"."Була спокійною, цілеспрямованою, дипломатичною. Завжди підтримувала, постійно усміхалася. Ніколи не відмовляла в допомозі, про всіх близьких завжди турбувалась, – розповіла сестра Анна. "Жінка, з якою хочеться бути. Жінка, яка вміє бути поруч. Наталі може говорити без слів. Вона дуже доросла дівчина – ментально й емоційно. Поруч із нею іноді сам почуваєшся недостатньо зрілим, але це спонукає рухатися вперед. Вона не претендує на те, щоб ухвалювати рішення за інших, проте має власну думку, вміє її аргументувати й відстоювати", – розповів про Наталію коханий Родіон."За короткий час Наталія почала досягати високих результатів у роботі. Попри складні родинні обставини – хворобу мами – наполегливо працювала і змогла посісти лідерські позиції в компанії. Вона користувалася великою довірою серед колег і керівництва компанії", – сказав колега Віталій."Навесні 2022 року мала бігти свій перший напівмарафон у Києві. Наталка планувала заплести у волосся рожеві канекалони… У 2024-му ми вперше організували Pink Run у пам’ять про нашу подругу, і рожевий колір став символом забігу. Наступного разу у ньому взяли участь майже 130 бігунок із різних міст. Вони були одягнені в рожеве. Ми разом подолали сім кілометрів історичними локаціями Києва, вшановуючи пам’ять Наталії", – розповіла подруга Ксенія.За два дні до повномасштабної війни Наталія повернулася з відпустки в Парижі і написала в соцмережах: "Де б я не була, я із задоволенням повертаюся додому, ще з ілюмінатора літака розглядаючи рідну землю, я усміхаюся. Як кажуть в народі – нагуляла апетит, а вечеряю вдома… Я повернулася з думкою що мені комфортно жити в Україні, дуже хочеться щоб в нас все було добре!""Коли почалася війна, я ще не до кінця розумів масштаби того, що відбувається. Вона розуміла все. Я не став виїжджати з Бучі, мав допомагати хлопцям із ССО. Коли ситуація почала загострюватися, я сказав їй, щоб поверталася до Києва. Хотів сам відвезти, але вона відмовилася і сказала, що вирішила бути зі мною до кінця. Тоді я ще не усвідомлював значення цих слів, – додав Родіон. – Того дня зранку було відносно тихо. Я вирішив виїхати. Мобільний зв’язок майже не працював. Я запитав у хлопців про ситуацію на маршруті. Відповідь прийшла пізніше, коли з’явився зв’язок, але на той момент усе вже сталося. Сіра зона була вже на околицях Бучі, рух фактично став неможливим.Ми їхали вулицями міста. Що ближче до виїзду, то більше тіл лежало на дорозі й на тротуарах. Ми їхали на двох автівках. Наталі не хотіла залишати свою. Я сказав: що б не сталося, роби те саме, що й я. Їдь прямо за мною. Коли ми переїжджали міст, праворуч стояла ворожа техніка. Вони почали стріляти з великого калібру. Ми проскочили міст на великій швидкості. Я весь час дивився у дзеркало – Наталі їхала за мною, зовсім поряд. Потім нас почали обстрілювати вдруге, вже з автоматів. Я чув, як кулі б’ють по машині, як проходять крізь скло. Наталі їхала позаду. І вже коли ми майже виїхали і залишалося тільки повернути у бік Житомирської траси, автівка раптом звернула з дороги і пішла в поле. Я зупинився і побіг на допомогу…", – розповів Родіон.Він поховав кохану в дворі найближчого будинку, куди зміг дістатися. У квітні відбулася ексгумація й Наталію на кладовищі поряд рідного села поряд із мамою Людмилою.Наталія залишиться в пам’яті рідних і близьких усміхненою, щирою та доброю сестрою, тіткою, хрещеною, подругою, коханою.Українська правда спільно з платформою Меморіал вшановують пам’ять загиблих українців

Агентство Bloomberg ознайомилось зі стенограмою телефонної розмови між прем'єр-міністром Угорщини Орбаном та Путіним, у якій Орбан запевняв лідера Кремля у "дружбі" та пропонував йому допомогу у "врегулюванні" війни в Україні.Як зазначається, більшу частину розмови вони присвятили обміну компліментами один одному, а також американському президенту Трампу.Під час розмови Орбан зазначив, що дружба з Путіним зміцнилася з моменту її зародження у Санкт-Петербурзі у 2009 році.Тоді ж угорський прем'єр висловив жаль, що він і Путін не змогли регулярно зустрічатися особисто, як це було до пандемії COVID-19.Потім Путін висловив захоплення "незалежною та гнучкою" позицією Угорщини щодо його війни проти України.Згідно зі стенограмою, основною метою жовтневої розмови було обговорення можливості проведення в Угорщині зустрічі між США та Росією. Тоді саміт у Будапешті не відбувся.Варто зауважити, що деталі розмови Орбана з Путіним з'явилися на тлі ситуації зі зливом розмови угорського глави МЗС Сійярто з його російським колегою Лавровим📰 підписатися

​​💔 Сержант Платон Шпак, псевдо Платон, поліг 22 червня 2023 року в селі Приютне Запорізької області. Захисникові було 44 роки.Платон народився 5 вересня 1978 року в місті Конотоп на Сумщині. У 2003 році закінчив Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського та здобув кваліфікацію інженера-електромеханіка. Потім навчався у Севастопольському національному університеті ядерної енергії та промисловості за напрямом "Атомна енергетика".Працював провідним інженером-технологом, керівником технологічної групи на Запорізькій АЕС. Був творчою та багатогранною людиною: грав на гітарі, співав, малював і займався спортом."Він працював технологом зі зварювання – це було його покликанням і справжнім хобі. Навіть татуювання на грудях було у вигляді зварника всередині серця", – розповіла дружина Марина.У перший день повномасштабного вторгнення чоловік добровільно став на захист Батьківщини. Служив у 110-й окремій бригаді територіальної оборони, де обіймав посаду командира відділення."Платон був втіленням надійності. Сильна особистість, лідер. Справжній козак-воїн", – розповів друг і побратим Володимир."Він був чуйним другом, гарним батьком та люблячим чоловіком. Ніколи не пробачимо ворога, який вбив дорогу нам людину!", – сказала дружина.Поховали Платона Шпака в Запоріжжі. У нього залишилися дружина, двоє дітей і двоє братів.Українська правда спільно з платформою Меморіал вшановують пам’ять полеглих військових

​​💔 Солдат Іван Гуменюк на псевдо Ганс поліг 30 травня 2025 року під час бойового завдання біля села Золотий Колодязь Донецької області. Воїну назавжди 25 років. Іван народився в селі Малий Правутин на Хмельниччині. Після школи вступив до Львівського національного університету імені Івана Франка, де навчався на спеціальності "Мікро- та наносистемна техніка". Іван став айтівцем. У 2020 році приєднався до команди SoftServe. Працював на позиції Azure DevOps Engineer у Львівському центрі розробки. Колеги пам’ятають його як інтелігентну людину з тонким почуттям гумору, яка вміла знаходити рішення навіть у найскладніших ситуаціях. У вільний час любив рибалити, грати у футбол і волейбол. У грудні 2024-го Іван долучився до лав 5-ї окремої важкої механізованої бригади. Обіймав посаду механіка 1 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів взводу безпілотних авіаційних комплексів 2 механізованого батальйону. "Ми з Іваном одночасно прийшли в SoftServe. Разом робили перші кроки в ІТ, разом працювали у різних проєктах. Він завжди був відкритим і позитивним. Готовий допомогти в будь-якій ситуації. Мені його бракуватиме. Дякую тобі за все", – сказав колега Мар’ян.Поховали Івана Гуменюка в рідному селі. У захисника залишилися батьки та брат. Українська правда спільно з платформою Меморіал вшановують пам’ять полеглих військових

Президент Зеленський поспілкувався із журналістамиГоловне:▪️Зеленський розкритикував публічну позицію деяких представників фракцій Верховної Ради, яка спрямована не на єдність, а здійснюється з метою "політичної боротьби" в умовах відсутності виборів."Я не бачу сенсу – адже виборів немає. Триває війна. Навіщо витрачати свою енергію на політичну боротьбу? Але є ті, хто витрачає її саме на це, а не на єдність і роботу заради України", – підкреслив він. ▪️Президент заявив, що хотів би мати американські системи протиракетної оборони THAAD, бо вони би могли захистити Україну від російських авіабомб.▪️Зеленський каже, що задоволений роботою керівника свого офісу Кирила Буданова на переговорному й парламентському напрямках.Він наголосив, що головною метою у переговорному процесі є те, щоб українська сторона "дотисла до закінчення війни".▪️Зеленський повідомив про свою розмову з Папою Римським Левом XIV на тлі масованої атаки РФ на Україну.Він розповів Папі про переговорний процес і роботу з американською командою. Також Зеленський подякував за сприяння в поверненні викрадених українських дітей і за всю гуманітарну допомогу, яку передав Ватикан📰 підписатися

​​💔 Молодший сержант Євгеній Самойленко на псевдо Самоха поліг 2 червня 2025 року внаслідок артилерійського обстрілу позиції в селі Западне Харківської області. Воїну назавжди 22. Євгеній народився 3 квітня 2003 року в селі Аркадіївка на Київщині. З дитинства був працьовитим і самостійним. Любив автомобілі та з юних років мріяв стати нацгвардійцем.Після закінчення Згурівського професійного ліцею підробляв на СТО. Восени 2021 року Євгенія призвали на строкову службу. У червні 2022 року підписав контракт, а за рік перевівся до 15-ї бригади оперативного призначення імені Героя України лейтенанта Богдана Завади, де був головним сержантом взводу БпЛА. "Це була людина-позитив, яка могла підтримати та знайти промінчик надії у найважчі моменти. Коронною фразою для побратимів стали його слова: "Зберись, мужик". Вони казали, що якщо Самоха поряд, то навіть у бліндажі сяє сонце", – розповіла сестра Оксана Ковшун.Поховали захисника у рідному селі. У нього залишилися мама та сестра.Українська правда спільно з платформою Меморіал вшановують пам’ять полеглих військових

​​💔 44-річний Олег Піцик на псевдо Фартовий поліг 23 грудня 2024 року в селищі Щербинівка Донецької області внаслідок прямого влучання ворожого танкового снаряду.Олег народився 8 листопада 1980 року в селі Новий Двір Волинської області. Жив у Луцьку. Навчався на кухаря-кондитера. Обожнював рибалити та грати в комп’ютерні ігри, пов’язані з міфологією, вікінгами та космосом. Коли проходив "Skyrim", то часто кричав до падчерки з сусідньої кімнати: "Віка, іди сюди! Дивись яку я місію пройшов!".Останні 11 років чоловік працював менеджером з продажу у фірмі "ТМ Юна Пак". Цікавився історією і любив музику: рок, метал, панк і постпанк. Мав власний великий сад з фруктовими деревами, за яким доглядав. Після повномасштабного російського вторгнення пішов добровольцем на фронт. Служив командиром відділення взводу БпЛА зенітного ракетно-артилерійського дивізіону 100-ї окремої механізованої бригади. "Олег був моїм вітчимом, другим батьком, який виховував мене як рідну доньку з моїх шести років. Він завжди був чуйним, позитивним, привітним і доброзичливим. Ніколи ні в чому не відмовляв і був готовий прийти на допомогу. Я пам'ятаю кожен момент, пов'язаний із ним, а особливо його першу та останню відпустку. О 7-й ранку, коли я ще спала, хтось почав штурхати мене в ребро. Я розлючена повертаю голову й бачу перед собою нашого Фартового – з вусами й зачіскою, як у козака. Стоїть з букетом кущових троянд і усміхається", – розповіла падчерка Вікторія. Поховали захисника в селі Гаразджа на Волині. У нього залишилися дружина, троє синів, падчерка, батьки та брат.Українська правда спільно з платформою Меморіал вшановують пам’ять полеглих військових

🟣 "УП 100. Сила жінок" — це про тих, хто навіть у найтемніші часи обирає не відвертатися, а діятиЦьогорічна тема: "Коли квітує одна, ми квітуємо всі" — про взаємну підтримку, про невидимі зв’язки між жінками і про силу турботи, яка змінює простір навколо нас.Це історія про вибір залишатися і доглядати свій "сад" — свою справу, свою країну, своїх людей. Навіть тоді, коли навколо війна, втрати і невизначеність. Бо саме з маленьких дій починаються великі зміни.Серед наших героїнь — жінки різного віку, досвіду і професій. Від наймолодших, які тільки починають свій шлях, до тих, хто прожив довге життя і продовжує надихати інших. Кожна з них — про сміливість, витривалість і здатність відновлювати життя там, де його намагалися знищити.Ми також говоримо про тих, хто стоїть за цими жінками. Про матерів, бабусь, подруг, наставниць — тих, хто підтримує, підсилює і допомагає розквітнути. Бо за кожною сильною жінкою часто стоять інші жінки."УП 100. Сила жінок" — це про різність, яка творить силу. Як у саду, де кожна квітка має своє місце, так і в суспільстві — кожна історія важлива. І разом ми створюємо простір, у якому можливе життя, розвиток і майбутнє.Познайомитись на нашими цьогорічними лауреатками — можна за посиланням📰 підписатися

🗣 Єва Юнга – операторка FPV-дронів, військовослужбовиця бригади "Рубіж".Ще на початку повномасштабної війни Єва знала, що піде до армії. Але тоді була школяркою — тож довелося чекати повноліття, аби реалізувати це рішення. Сьогодні Юнга має за плечима понад 250 уражених цілей, досвід роботи на одному з найскладніших напрямків і випробування, які важко уявити в її віці.У розмові з УП Юнга розповіла про свій шлях в армії, нестачу військових, мобілізацію жінок та про те, як змінюється війна разом із розвитком технологій 👉 https://youtube.com/watch?v=Ow6HR5qXgIU💬 Єва "Юнга" — одна з чотирьох героїнь комунікаційної кампанії руху VETERANKA "Жінки можуть все", мета якої – змінити уявлення суспільства про роль жінок у Силах оборони України та підкреслити їхній вплив на безпеку цивільних. Обличчями нової кампанії стали посестри з різних бригад, які воюють на бойових посадах, серед них і "Юнга". Перша та єдина спільнота жінок з бойовим досвідом Рух VETERANKA хоче на реальних прикладах показати важливість жінок у війську.У центрі кампанії — історії 4 військовослужбовиць: операторок безпілотників, командирки бойової групи та командирки жіночого взводу. Кожна з них має власний бойовий досвід, професійну історію та свою "суперсилу".Візуальна частина кампанії виконана у стилі, натхненному коміксами, що по-новому розповідає реальні історії військовослужбовиць — перетворюючи їх на образи сучасних героїнь. Кампанія наголошує: жінки вже давно є невід’ємною частиною оборони України. Вони працюють у складних бойових умовах, приймають відповідальні рішення та щодня впливають на безпеку цивільних.Також проєкт має благодійну мету — збір на 6 000 000 гривень 👉 https://send.monobank.ua/jar/7cyoLG3LySКошти будуть спрямовані на забезпечення мобільних груп ППО 37-ї ОБрМП ЗСУ та закупівлю дронів-бомберів Heavy Shot для бригади "Рубіж" НГУ📰 підписатися

​​💔 Солдат Василь Поліщук, псевдо Дєд, поліг 25 червня 2022 року в місті Охтирка на Сумщині. Він підірвався на міні під час бойового завдання. Воїнові назавжли 50. Василь народився 12 лютого 1972 року в селі Іванівщина Житомирської області, жив у селищі Романів. Закінчив Світловодський політехнічний фаховий коледж. Працював на Романівському склозаводі, а коли той закрився – електриком і будівельником. Згодом виїхав на заробітки за кордон, напередодні повномасштабної війни повернувся додому. Після мобілізації Василь служив водієм гаубичної батареї у 45-й окремій артилерійській бригаді імені генерала Мирона Тарнавського. Старший за багатьох побратимів, ставився до них як до дітей, часто піклувався й оберігав – за це й отримав псевдо Дєд."Вася був найкращим: турботливим чоловіком, найдобрішим батьком, гарним другом, відповідальним у роботі та на службі. Він віддавав усього себе іншим", – сказала дружина Тетяна.Василя Поліщука нагородили медаллю "За військову службу Україні". Поховали захисника в селищі Романів. У нього залишилися дружина та двоє синів.Українська правда спільно з платформою Меморіал вшановують пам’ять полеглих військових