Три тексти, які варті уваги. Читаючи есе кінорежисерки і військовослужбвиці Олени Апчел, можна продовжити власні роздуми про культуру та суспільство. Про героїв у кіно, наприклад, – що відбувається з людиною після моменту успіху. Інтерв'ю з Юлією Мостовою цікаве як погляд журналістки, яка десятиліттями писала про українську політику, – на епоху Незалежності та на зміни в способі мислення. Частково розмова йде про експертність, зокрема, про те, якою вона може бути в медіа, що задають рівень критичного мислення в суспільстві. Мостова говорить про руйнування самого явища експертизи. І в цьому місці було б дуже сумно, якби медійники її покоління не були такими життєствердними: «Чому, споживаючи контент [якісних медіа], не можна підтримати тих, хто не продався, хоча б раз на рік? Вартістю двох кіло слив!». Колись у спільноті медійників авторка «Документів» запитала поради щодо монетизації медіапроєкту. «Тільки, будь ласка, зважте, що працювати у нішевому медіа One Man Crew – це наче бути Діогеном. Словом, усе це дуже складно пояснити».

😸

Коротше, дилеми треба формулювати простіше і людяніше. Ну а третій текст — із фейсбук-сторінки кінопродюсерки Іванни Хіцінської. Він про історію фото під офісом Руху. Це особистий допис, тому шукайте, будь ласка, його самі й лишайте 💛💙.Нижче фрагмент з інтерв’ю Юлії Мостової:

Після згортання американського фінансування та за відсутності готовності європейців повністю перебрати цей тягар, я бачу перспективи якісних медіа дуже невпевненими. Дуже. Через спрощення читацьких потреб. Через спрощення влади, яку в усьому світі дедалі частіше обирають люди зі спрощеними інтелектуальними потребами. Через штучний інтелект, який виполе весь середній клас у журналістиці. Через руйнування самого явища експертизи. Вбивства етики ведення дискусій. Потребу у фактах і думках замінює потреба у влучних висловах і емоціях. І це проблеми світу, а не тільки наші.