Після призначення керівником Довженко-центру Ігоря Гладуна інституція знову опинилася в центрі чергового конфлікту: ексдиректор Іван Козленко опублікував великий допис із критикою нинішнього менеджменту та описом, як, на його думку, управління інституцією стало "кулуарним". Без пруфів сприймати такі заяви складно. Ясно одне: Довженко-центр уже кілька років перебуває в стані затяжної інституційної кризи.У цих обставинах Центр продовжує виконувати свою культурну місію: ініціював онлайн-кінотеатр, організовує публічні покази та бере активну участь у кіноподіях. У цьому контексті особливо важливо, що Олена Гончарук, згадана Козленком, де-факто продовжує залишатися лідеркою і захисницею національного кіноархіву. Її позиція свідчить про те, що навіть в умовах війни культура може залишатися активною і публічною, а кіно продовжує формувати суспільні сенси й орієнтири.Допис Козленка також нагадує, що непрозорі рішення та внутрішні суперечності не особиста справа керівників авторитетної культурної інституції. Та чи цінуємо ми тих небагатьох фахівців, які ставлять на перше місце професіоналізм, прозорість і збереження спадщини? Вектор розвитку українського кіно та його спільноти формують не полиці з фільмами, а люди. І їхня репутація вимірюється конкретними вчинками.