Три роки без мами. Без друзів. В окупації. І з єдиною близькою людиною — бабусею, яка не могла обходитися без сторонньої підтримки.На момент повномасштабного вторгнення Кості було 16. Він гостював у бабусі в селі, яке дуже швидко опинилось під окупацією.Повернутись до мами, яка залишилась на вільній території, він уже не зміг.Медична допомога — відсутня. Ліки — майже недоступні.Усе лягло на плечі підлітка: він самостійно готував, прибирав, допомагав бабусі пересуватись, шукав усе необхідне.Три роки — без друзів, без нормального життя, без надії на швидке повернення. Лише мовчазне очікування того дня, коли він знову побачить маму.Завдяки спільній роботі Української мережі за права дитини та волонтерської ініціативи @humanitynk вдалося знайти шлях. Безпечний, ретельно продуманий маршрут — для Кості й бабусі.Сьогодні Кості вже 19.І день, на який він чекав три роки, нарешті настав.На кордоні їх зустріла мама.Тепер він — на вільній землі. Поруч з найріднішими. І знову може думати не лише про виживання, а й про майбутнє💙💛*Ім’я змінено з метою безпеки.Повернення відбуваються в межах @bringkidsback_ua Проєкт “Розвиток, впровадження та підтримка ефективних політик безпеки серед членів Української мережі за права дитини та поза нею” за фінансової підтримки Terre des hommes Deutschland