УЛЯНА СУПРУН: ХРЕСТИК НА ГРУДЯХ - ДУЛЯ В КИШЕНІЄ така категорія людей, які дуже люблять говорити про «цінності», «здоровий глузд» і «сучасну Україну». А потім виявляється, що під цими словами вони розуміють цілком конкретну річ - відмову від християнства та традиційної моралі.До таких людей належить Уляна Супрун. У своїй біографії пані Супрун зазначає, що виховувалася у християнській та патріотичній родині, відвідувала церкву й недільну школу, була членкинею СУМ. Працювала в Українському католицькому університеті.Українцям найбільше запам’яталася як архітектор медичної реформи, за наслідки якої багато хто кляне її й досі. Але, схоже, «реформаторство» не обмежилося медициною.Разом із чоловіком вона створила видавництво АРК.ЮЕЙ: сама Супрун позиціонується як засновниця та головна редакторка, а Марко Супрун - як засновник і креативний редактор.Чим же насправді відзначилося це видавництво? Може, друкувало патріотичні книжки? Дослідження маловідомих сторінок української історії? Праці, які формують національну свідомість?Ні. За весь час його діяльності там вийшло лише кілька книжок, які, м’яко кажучи, важко назвати помітним внеском в українську культуру чи книговидання. Більше схоже на макулатуру, яка мало кому цікава.Складається враження, що йдеться не стільки про книжки, скільки про освоєння грантових коштів різноманітних ліволіберальних фондів під виглядом культурної та просвітницької діяльності.Ось серед видань АРК.ЮЕЙ з’явилася книга Сема Гарріса «Кінець віри» - відверто антирелігійний текст, у якому автор атакує християнство та інші релігії.Власна реклама АРК.ЮЕЙ подає книгу як таку, що «розкладає» помилки християнства, яке нібито «сторіччями сприяло поширенню ненависті до євреїв». Та достатньо згадати українських християн - Праведників народів світу: митрополита Андрея Шептицького, Климентія Шептицького, ігуменю Йосифу (Олену Вітер), отця Олексія Глаголєва, Катерину Зарицьку та багатьох інших. Вони не просто говорили про любов до ближнього - вони ризикували власним життям, рятуючи євреїв від нацистського винищення.Але на сторінці книги читачеві пропонують відкинути релігійні переконання й обрати «світсько-гуманістичний підхід». А серед схвальних рецензій організовану релігію називають «небезпечною й абсурдною».Тобто це не випадкова книжка, яка опинилася на полиці. Її свідомо обрали, видали, продають і рекламують українському читачеві.І тут виникає просте питання до пані Супрун.Ви виросли в українському християнському середовищі. Відвідували церкву. Працювали в Українському католицькому університеті. А тепер очолюєте видавничу платформу, яка популяризує тексти з таким ставленням до християнства.То де закінчується ваша віра і починається політична кон’юнктура? Чи це щось інше?І не треба прикриватися словами про «критичне мислення». Критично мислити - це одне. Свідомо популяризувати твердження, що християнство є історичним джерелом ненависті до євреїв, і водночас заробляти на цьому гроші - зовсім інше.Не даремно в народі кажуть: «Бог перед очима, а чорт за плечима».Цікаво, чого насправді домагається своєю діяльністю місіс Супрун? Прилучити українців до «передових» ідей сучасного Заходу?Так наслідки цих «передових» ідей ми вже бачимо в Європі: переобладнання церков на мечеті, неконтрольована міграція, зростання етнічної злочинності, тиск на християн і параліч суспільства, яке дедалі частіше боїться називати проблеми своїми іменами.А починалося все саме з таких от «плюралістичних» книжечок, які поступово змінювали уявлення людей про норму, суспільство, сім’ю, культуру та власну ідентичність.То невже саме такого майбутнього для України прагне Супрун і подібні їй супрунята?І особливо цинічно це виглядає сьогодні, коли українська нація спливає кров’ю у боротьбі за саме існування. Поки найкращі сини й дочки України віддають життя на фронті, у тилу активізуються сили, які намагаються підривати традиційні основи нашого суспільства: нав’язують гендерну ідеологію, проводять прайди, просувають ліволіберальний порядок денний і поступово витісняють християнство з публічного простору.