Сьогодні пройдемось трохи по Франції.У своїх аналізах я найчастіше моніторю Le Monde, Le Figaro та Le Parisien. Причина проста - з великим відривом найбільш відвідувані вебсайти, на яких найчастіше з’являються статті по Україні.Le Figaro посідає перше місце за аудиторією (дивним ще чином, я люблю читати це видання через класну французьку. Чомусь Le Monde пише не так красиво, як Le Figaro (субʼєктивна оцінка)).Консервативно-праве видання. Найстаріше видання Франції, яки вирізняється своїм інтелектуальним аналізом подій всередині країни та закордоном. Цікаво, що 80% акцій належать компанії Groupe Dassault (якою володіє сім’я Dassault), яка виробляє військові та пасажирські літаки.Le Figaro є найбільш внутрішньо суперечливим із цих трьох видань у питанні України, що відображає справжній розкол усередині французького консерватизму.Його новинні сторінки загалом дотримуються євроатлантичної, проукраїнської лінії, яка відповідає західному канону. Однак, сторінки колонок і думок, зокрема вівторкова міжнародна колонка Рено Жирара (лауреат французької премії журналістам, еквівалентної американському Пулітцеру), містять послідовну критику у стилі де Голля західного підходу — із аргументами на користь врегулювання шляхом перемовин, скепсисом щодо ескалації постачання озброєнь і певним розумінням логіки російського «sortie honorable» (почесного виходу з війни).Ця внутрішня суперечність — євроатлантизму у новинах і підхід у стилі де Голля у коментарях — є унікальною серед французьких видань і робить Le Figaro найцікавішим з аналітичної точки зору медіа для моніторингу.Le Monde - лівоцентристське видання, яке на 75% належить французькому та чеському міліардерам, а на 25 відсотків - спілкам журналістів та читачів. Саме мобільний додаток цього видання користується найбільшою популярністю серед французів. Перше французьке видання, яке почало співпрацювати із Open AI.Le Monde надає найбільш аналітично ґрунтовне та редакційно послідовне проукраїнське висвітлення серед трійки розглянутих видань.Його тон є інтелектуальним, авторитетним і — особливо в роботах провідної міжнародної оглядачки Сільві Кауфманн — відверто адвокаційним. Щотижневі геополітичні колонки Кауфманн — це не нейтральні спостереження, а послідовні аргументовані позиції: що ця війна є «existentielle pour nous» (екзистенційною для нас); що Франція та Німеччина несуть історичну відповідальність за посилення Путіна через дипломатичну поблажливість; і що дозволити Росії перемогти означало б крах «toutes les valeurs qu'on a défendu» — усіх цінностей, які ми захищали.Це журналістика з відкрито задекларованою позицією — і ця позиція є чіткою, послідовною та добре аргументованою.Le Parisien - центристсько-популістичне видання, яким володіє найбагатша людина Франції, Європи і колись усього світу - Бернар Арно (LVMH Group). Третє найбільш відвідуване видання у Франції. Тон висвітлення України в Le Parisien є виразно доступним і центристським — це газета француза, який їде на роботу в Париж із умовного Живерні чи Комп’єна. Це не газета для інтелектуалів, яка би задавала тон публічному дискурсу.Матеріали видання про Україну можна звести до трьох основних пунктів: оперативні новинні оновлення, людські історії про українських біженців у Франції, просте й зрозуміле висвітлення рішень французького уряду щодо політики стосовно України.Видання не займається ані адвокацією, ані критикою.Його головна сила — охоплення аудиторії: центристська, популярна рамка подачі теми України дозволяє досягати тієї частини суспільства, до якої Le Monde і Le Figaro структурно не мають доступу.