Інформація та статистика Telegram-канала Я з України - @ukraine1_000

Я з України

80 років тому:
2.10.1944 – у Львові помер Степан Чарнецький, поет, перекладач, журналіст, актор, режисер, театральний критик. Батько – Микола Чарнецький, сільський священник УГКЦ, помер під час епідемії тифу в травні 1882. Мати – Владислава Екгардт походила з полонізованого німецького роду. Степан був тринадцятою дитиною. Після смерти чоловіка матір з малими дітьми переїхала до старшого сина Івана в Станіслав (нині Івано-Франківськ). Після несподіваної смерти Івана сім’я переїхала до дочки у Львів. Навчався у цісарсько-королівській Вищій реальній школі в Станіславі, а закінчував здобуття середньої освіти у Вищій реальній школі Львова (1900). У 1900 розпочав навчання на інженерному (шляхо-будівельному) факультеті Вищої політехнічної школи у Львові (нині Університет «Львівська політехніка»), проте студії не закінчив захистом диплому. Деякий час працював за отриманим фахом інженером-мостобудівником, помічником начальника залізничної дільниці, проте захоплення літературою і театром переважило, що й визначило подальший життєвий шлях.
До 12 років розмовляв польською мовою, відтак прийшло усвідомлення власної української ідентичности до тієї міри, що часто докоряв студентам-українцям, які спілкувалися польською мовою. Згодом його племінниця згадувала, що саме Чарнецький сформував з неї українку. Писав поезії, новели, фейлетони, рецензії на театральні вистави, праці з історії українського театрального мистецтва, перекладав для українського театру п’єси та лібрето опер з німецької і польської мов, редагував значне число українських газет і часописів Галичини. Співзасновник літературної групи «Молода муза». Театральний референт товариства «Руська бесіда» (від 1906), режисер і мистецький керівник його театру (1913-1914). У 1914 під час постановки трагедії Василя Пачовського «Сонце руїни» про гетьмана Петра Дорошенка переробив фінальну пісню, яку почув чотар УСС Григорій Трух, доповнив її власними строфами й так постав широко знаний сьогодні славень «Ой у лузі червона калина». У співавторстві з Богданом Веселовським написав відоме українське танго «Прийде ще час». Чимало його віршів, до яких також укладав музику стали народними піснями.
Під час Першої світової війни мобілізований до австрійського війська, проте за станом здоров’я звільнений зі служби. Працівник тогочасних українських часописів, референт преси у Львівському магістраті (від 1920). Одружений з Іриною Поповачак, в шлюбі народилися дві доньки. За першої більшовицької окупації науковий співробітник Львівської наукової бібліотеки (1939-1941). В останні роки важко хворів. Похований на Личаківському цвинтарі. В радянські часи ім’я Степана Чарнецького перебувало під суворою забороною. Народився у с. Шманьківці на Тернопільщині 1881.
Іванові
Іване без роду, Іване без долі,
Куди не ходив ти, кого не видав?
У спеку, і стужу, у лісі і в полі
Ти гинув, а славу сусід добрий взяв…
На сербських зарінках клалась твоя сила,
На волинськім млаці твій гріб вже присів,
І серед Поділля сіріє могила,
Де впало в двобою двох рідних братів…
* * *
Ворожому війську
І тебе мені жаль, сірий сину півночі,
Що ідеш день і ніч, і не знаєш куди;
Ржа утоми лягла на твій голос і очі,
І чоло вкрила тінь недостатків, біди…
І тебе взяв указ із сільської оселі,
Від розораних скиб чи буйного лану,
І голодний бредеш в дрантивенькій шинелі
У невідомий світ, у чужу сторону.
А там стріне тебе гучний вистріл гармати,
Або тихший привіт: добре кована сталь;
Кров обмиє чоло… Бідний сірий солдате, –
І тебе мені жаль!.. І тебе мені жаль!..

192

24-10-02 06:31

Web версія

Пряме посилання

Я з України

" треба щоб змінилося покоління і от тоді..", "...а от наступне покоління зробить ...".
Шановні, ми і є те саме "наступне покоління" на яке чекали наші батьки і діди. Ми зараз розгрібаємо лайно через те, що хтось колись переклав на майбутнє важкі рішення.
Нічого не зміниться, поки ви не зрозумієте і не почнете брати відповідальність, щоб нашим дітям чи хоча б онукам не довелося це розгрібати. Ми маємо прийняти це рішення і вистояти.

108

24-08-15 18:51

Web версія

Пряме посилання

Я з України

Мова на часі

86

24-08-14 19:29

Web версія

Я з України

Два сенатора США про Курську дугу по-новому.
Ліндсі Грем:
«Що я думаю про Курськ? Сміливо, блискуче, красиво. Так тримати! Путін почав це, надеріть йому зад".
Річард Блументаль:
«Сьогоднішній день – це день надії, більшої надії, ніж я бачив під час усіх моїх поїздок сюди. Прорив у напрямку Курська – історичний. Це сейсмічний прорив. Це хороша, велика новина, яка обіцяє ще більше потенційних проривів... Але головна новина в тому, що Україна в Росії. Вона переносить боротьбу на територію Росії».
Чому це цікаво?
Грем — колишній офіцер ВПС. Республіканець
Блументаль — колишній морпіх. Демократ.
Вкупі з публікаціями BILD, AFP та WP — можна достеменно сказати, що західні партнери не лише знали. А й щедро поділились даними розвідок та іншими ніштяками.
Тому це корисний кейс, як слухати розвідки. І закрити писки подолякам, щоб не патякали.
Марина Данилюк Ярмолаєва

200

24-08-13 17:06

Web версія

Пряме посилання

Я з України

Вірити, що людина може кусати лікті, що її не розстріляли - це, певно, якась особлива форма збочення таваріща гєнєралісімуса…
Василь Бартавщук ©️

190

24-08-12 19:42

Web версія

Пряме посилання

Я з України

Не всеодно!

156

24-08-11 17:10

Web версія

Я з України

💙💛Репресоване подружжя українських театралів Миколи та Антоніни Певних
Антоніна Певна (Ніна Машкевич) народилася 1897 року в селі Северинівка на Поділлі в багатодітній заможній родині. Дівчина отримала світське виховання, мала красивий голос і знала кілька іноземних мов.
Згодом вона познайомилася з актором і режисером, Миколою Певним (народився 1885 р.), родом із Полтави, який був учасником Української національної революції 1917-1921 рр. та офіцером УНР.
У 1923 році пара одружується.
18 листопада 1928 року подружжя Певних заснувало в Луцьку український Волинський театр. Першою виставою став «Гетьман Дорошенко», на основі п’єси Лариси Старицької –Черняхівської. Вистава пройшла в приміщенні клубу «Рідна хата».
У 1939 році розпочалася Друга світова війна, радянській владі не потрібний був "утворений буржуазними націоналістами театр".
Подружжя Певних залишилося без засобів для існування.
Напередодні брата Миколи Олександра Певного розстріляли як "ворога народу" в Києві, його дружину Ганну Певну вивезли в Башкиртостан, найменшого брата Юрія Певного розстріляли в Полтаві. "Я артист, мене чіпати не будуть", - казав чоловік Антоніни.
У кінці 1939 року Миколу Певного заарештувало КДБ. Директора театру вивезли до Києва, там він став в’язнем однієї з тюрем. А в 1940 році його розстріляли в Биківні.
Ніну забрав "воронок", давши перед тим годину на збори. Куди її повезли і що з нею далі сталося, не знали навіть рідні. Везли в товарняку, довго, в антисанітарних умовах. Минули місяці, аж поки привезли в Омськ. За тиждень розподілили по районах на поселення. Ніна потрапила в Колосовський район. Працювати доводилось в полі, спеціальний одяг не видавали, тож працювала в сценічних костюмах.
Померла Антоніна Певна в 1982 р. у рибальському поселенні Перегрьобному. Перед смертю в лікарні говорила: "Я відчуваю, що мені звідси вже не вибратися".
📸 Фото 1928-1939 років. На фото Микола та Антоніна Певні, а також український театр в Луцьку на Волині.
Джерело: Хроніки Любарта, Пост Беллум-Україна, volart

122

24-08-10 18:58

Web версія

Пряме посилання

Я з України

https://youtu.be/KyQD6L_O1-Q?si=xg0HWierT5sQkxzr

64

24-08-09 20:22

Web версія

Пряме посилання

Я з України

Марка Укрпошти «Кулеметник 3-ї Залізної стрілецької дивізії» із серії «Збройні формації Української революції 1917—1921 років» (2021).

225

24-08-08 16:50

Web версія

Пряме посилання

Я з України

7 серпня 1819 року в містечку Вороніж на Сумщині народився письменник Пантелеймон Куліш. Походив із родини нащадків козацької старшини. Закінчив Новгород-Сіверську гімназію, слухав лекції в Київському університеті. Повноправним студентом так і не став – через відсутність у документах свідчень про дворянське походження. Коли журнал «Современник» почав друкувати його перший український історичний роман «Чорна рада» (1845), отримав запрошення викладати в Петербурзькому університеті.
Приятелював з Тарасом Шевченком, який був боярином на його весіллі. У 1847-му заарештований за належність до Кирило-Мефодіївського товариства. Жандармерія не змогла довести його участь в організації, однак за «надзвичайні думки про важливість України» та наявність у його творах «двозначних місць, що могли вселяти в малоросів думки про право їх на окреме існування від імперії» був засуджений на чотири місяці ув’язнення. Після «щирого каяття» і заступництва друзів термін скоротили вдвоє і направили на трирічне заслання в Тулу. Пізніше в Санкт-Петербурзі активно співпрацював з першим українським часописом «Основа».
Автор першої фонетичної абетки для української мови, яку іноді називають «кулішівкою». Зокрема, нею надрукований збірник у двох томах «Записки о Южной Руси» (1856-1857). «Кулішівку» заборонили в 1876-му, після виходу Емського указу. Пізніше вона зазнала певних змін і стала основою сучасного українського правопису.
Пантелеймон Куліш мав різноманітні таланти: поет і драматург, письменник, фольклорист, етнограф, мовознавець, критик, редактор. Широко прославився як перекладач. Здійснив перший переклад Біблії українською мовою. Перекладав твори Шекспіра, Байрона, Гейне, Міллера та інших корифеїв світової літератури.
Автор першого українського історичного роману «Чорна рада» (1857), присвяченого боротьбі за гетьманування незабаром по смерті Богдана Хмельницького, над яким працював 14 років. Роман існує в українській і російській версіях, що мають чимало відмінностей у багатьох деталях. Письменник написав твір російською, а згодом не лише перекладав текст на українську, а подекуди писав його наново.
Однак тритомне дослідження «История воссоединения Руси» (1874-1877) з провідною ідеєю згубності народно-визвольних рухів розчарувало й обурило українську громадськість. Поступово розчарувавшись у «москвофільстві» (насамперед через Емський указ 1876-го, яким заборонялося друкування українською мовою), оселився у власному хуторі Мотронівка на Чернігівщині, де пройшли останні роки його життя. При цьому його останні поетичні збірки пройняті монархізмом і православним консерватизмом.
Водночас письменник, якому закидають проросійськість, у статті «Гадки при святкуванню осьмих роковин Шевченкової смерті» писав: «Чи не гірше оце пригнічено Україну нашого часу, ніж за короля Жигмонта ІІІ і його їзуїтів? Тоді хоч слово Україна зоставалось на волі, а тепер і назвати себе офіціально і печатно не можна українцеві інакше, як «челавеком русским» або жителем такої й такої губернії. Назву Русь розкинула Москва на всю Московщину, а історію України і її словесності нехтує по школах, яко видумку або річ нікчемну».
У Мотронівці проявляє цікавість до ісламської тематики, критикує українське козацтво, яке вважає деструктивним явищем в українській історії. Відтак його пізні праці є важливим, хоч і суперечливим внеском в українську культуру,
для Кулішевого бачення було найважливішим те, що він виводив всі літературні традиції, на яких можна розбудувати мову, з часів Київської Русі. Можливо, через це він й не захоплювався козацькою минувшиною, бо йому треба було довести, що українська мова починається із ХІІ-ХІІІ століття, як мінімум; все, що в нас забрали носії російської мови або новорущини – це наше, українське. Їхня мова – це просто відгалуження від того стовбуру літературних традицій, які ми можемо знайти ще за київських часів.
Помер 14 лютого 1897-го в Мотронівці. Там і похований.

127

24-08-07 16:55

Web версія

Пряме посилання

Статистика telegram каналу - @ukraine1_000

Я з України

Кількість підписників

Середній перегляд на повідомлення

Історія змін лого

Історія змін назви

Історія зміни типу аккаунта

Історія зміни статуса

Стіна канала Я з України - @ukraine1_000