Повідомлення telegram каналу - @ukraine1_000

Одна дівчина розповідає мені, як на початку війни, у міру сил, допомагала військовим. Потім змушена була повернутися на роботу. Але контакти залишилися. Їй часто пишуть військові, скидають список потреб. Вона не може їм сказати, що вже на повну силу не займається волонтерством. Тому викручується, як може. Щось збирає, щось сама закриває, постійно у боргах, постійно з почуттям провини, що не взмозі осягнути неосяжне.
У стрічці через один допис - «долучайтесь, прочитайте, відгукніться, дуже нагально…»
Від безсилля хочеться кричати. Бо відгукуватися на все - абсолютно нереально. При таких реаліях.
Будь-який лінк в Інтернеті приносить звернення з різних пригад:
- Дорогі українці! Ми така-то бригада, ми вас не підведемо. Але дуже потребуємо…
Гризе постійне, нестихаюче почуття провини.. Як долучитися до всіх прохань, коли нічим. Просто нічим.
У цей час наша владонька планує збільшити зарплати кому? Тим, більшість з яких давно плутається в нулях своїх доходів.
Хто вже не здатен їх порахувати.
Кого остаточно поплавило від безкарності при використанні злочинних можливостей, які відкрилися в часі війни.
Коли вони нажруться? Тоді, коли нажруться землі. Коли її буде кілька метрів над головою. Не раніше.
Під черговим відео «президент і діточки» хтось розчулено пише:
- Ми вас не відпустимо! Ви зобовʼязані бути президентом багато років.
А не відпускайте! Якщо досі мало, то хай він вас обмолотить так, щоб від вас сухе лушпиння залишилося.
Світлана Самарська.