Повідомлення telegram каналу - @ukr_pravda

Чому в ЗСУ мало кваліфікованих психологів і які це має наслідки?
Часом в армії виходить так, що набагато легше заповнити папірець і зазначити в ньому, що психологічний стан бійця – "в нормі", ніж якісно пропрацювати його проблеми і повернути до боєздатного стану. Чому так відбувається, як це впливає на бійців, і що з цим робити? Розповідаємо:
1. На посади психологів в армії призначають військових із вищою освітою, але необов'язково профільною. Достатньо, щоб цивільна спеціальність була споріднена із психологією, наприклад, медицина або медична реабілітація. Призначення, як правило, відбуваються навіть без кількох тижнів перенавчання. Також здобути військово-облікову спеціальність "психолог" після початку служби можна на курсах, які тривають до 3 місяців.
2. Через відсутність освіти люди, які обіймають посади психологів, не можуть надати фахову допомогу бійцям. Військовий лікар Гліб Бітюков розповідає, що група ППП його підрозділу може максимум скласти характеристику і рекомендувати звернутися до психіатра. Але коли лікар не бачить причин для госпіталізації бійців – він просто пише рекомендації і відправляє їх назад у частину. Тобто військові повертаються, так і не отримавши жодної допомоги. І часто дорогою назад вони десь "губляться".
3. Ця проблема стала настільки масовою, що довелося ухвалити закон, згідно з яким бійців можуть не карати за перше самовільне залишення частини чи дезертирство. За умови, що військовий сам повернувся. Тож після ухвалення закону кількість військових, які тікають у СЗЧ, значно збільшилася. Мовляв, багато хто вважає, що це – єдиний варіант, як влаштувати собі мінівідпочинок. Кілька днів бігають, а потім повертаються. Закон дозволяє.
4. На військових також впливають сімейні негаразди. Колишній офіцер-психолог Сергій Твардовський пригадує, що один із військових його батальйону розлучився з дружиною і почав зловживати алкоголем. Психолог допомагав бійцю, телефонував його мамі та ексдружині, але вони сказали: "Хай він на війні загине, бо не потрібен нам удома". Твардовський намагався пропрацьовувати сімейні проблеми з цим військовим, але той все одно пив і зрештою втік у СЗЧ.
5. Ще один співрозмовник УП серед військових психологів додає, що за останні три місяці бійці дуже часто звертаються до нього із синдромом "провини вцілілого". Вони повертаються із завдання, де загинули побратими, і починають мучити себе думками про те, що краще би і їх убили. Крім того, воїни почали частіше скаржитися на галюцинації: "На моїй практиці бійці "бачили" противників у себе в окопі та дрони над головами, коли їх і близько не було, а ще – як оживають трупи. Привидів теж бачать, але такі скарги настільки часто надходять, що вже стали буденністю для мене".
6. Не менш поширена серед воїнів проблема – алкогольні, наркотичні зловживання та ігроманія. За спостереженнями військового лікаря Гліба Бітюкова, в 99% випадків причина зловживання цими речовинами – втрата сенсу життя. Найжахливіший варіант, яким може закінчитися відсутність належної психологічної допомоги, – самогубство або вбивство. Бітюков пригадує випадок, коли хлопець повернувся після ротації додому і через стрес та психічні проблеми убив свою родину і наклав на себе руки.
7. Колишній офіцер-психолог Сергій Твардовський розповідає, що людина може ефективно воювати на передовій не більше як 30 діб поспіль. Після цього бажано переводити бійців у тил для відновлення. Але реалізувати це на практиці майже неможливо. Тому єдиний вихід – якісно реформувати психологічну ланку ЗСУ.