Вчора взявся писати пост до Дня української оковитої.Зрозуміло, що без першого келиха тієї самої — ніяк. А там і мисочка борщу підтягнулась.І тут вона зʼявилася… муза!Сиділа скраєчку, щось підказувала, надихала — а я слухався.Так і народився історичний флешбек: Камʼянська Січ, 1733 рік, козацька чарка, гетьман Гордієнко і тост за волю.Ну що, ділюсь! Бо як кажуть наші предки: «Чарку не тримають для себе».___________________Дніпро тече спокійно, але в душах — буря.Важко поранено останнього великого гетьмана вільної України — Костя Гордієнка.На Кам’янській Січі, серед куренів, гуде вечір. Біля ватри сидять козаки — виснажені, але нескорені.Мовчки, з гідністю, вони слухають свого пораненого, але незламного отамана.— «Браття! — звертається гетьман. — Пиймо не задля сп’яніння, а заради пам’яті.За тих, хто поліг за Січ, за тих, хто стоїть за Україну, за кожного, хто боронить рідну землю від цариць, царів і московського ярма. Бо чарка козацька — то не гульня, а обряд, що скріплює нашу єдність, нашу кров, наш дух. Ми — не московські холопи. Ми — вільний народ. І ми не маємо права згаснути.»Чарка ходить по колу. У ній — хліб, праця, земля і гідність.Понад ними — вогонь памʼяті, під ними — тінь великої боротьби. А поруч — живе слово, яке не згасло і досі.— «Була Хортиця, була Чортомлицька, є Камʼянська, — каже гетьман. — А воля була з нами всюди. Січ — не в стінах, вона — в серці. І доки стоїть хоч один козак — не буде в цій землі ні царя, ні пана!»— «Слава!» — луною летить над Дніпром.Полум’я потріскує. Хтось поправляє шаровари. Хтось мовчки стискає чашу, мов останній символ честі. А трохи далі, над Січчю, в сутінках стоять коні — спокійні, пильні, як сама історія.Вітер несе голос гетьмана у часи прийдешні — аж до окопів сучасної війни, де бліндаж — новий курінь, а дрон — нова шабля, але серце — те саме.⸻Легенда про останній тост Кам’янської СічіКажуть старі козаки на Бериславщині, що тієї ночі, коли Гордієнко підняв останню свою чарку, час зупинився.Полум’я не гасло до самого ранку, і навіть вітер не смів ворухнути диму — бо то вже був не вогонь, а вічний дух України.— «Прийдуть віки. Зникнуть імперії. Але на цій землі житиме народ, що не схиляє голови. Його називатимуть українцями. І вони знатимуть: ми стояли тут, на Дніпрі,не заради слави, а заради волі!»Кажуть, після цих слів полум’я здійнялося до неба, утворивши козацький хрест, а дим потягнувся на схід — мов прокляття і пересторога:тут не раби, тут — спадкоємці свободи.⸻І донині, на скелястому березі біля села Республіканець,де стояла Кам’янська Січ,щоночі, коли на зруйнованому Каховському водосховищі стихає вітер і мовкнуть російські гармати, можна почути той самий голос:«Не згуби. Не зрадь. Не забувай.»Бо чарка, піднята за Україну, ніколи не спорожніє — доки жива памʼять про Січ, про Гордієнка, і про всіх, хто пив не заради пиятики, а заради нації, гідності й перемоги.(@) І.Йосипенко