Хто тебе називав огидною і чому ти у це повірила? Звірі в нетрях свідомості гиркають — теплі, злякані звірі. Відголос б’ється хвилями в береги м’які і відбитки лишаються свіжими. Хто тебе називав невдахою і чому ти із цим погодилась? Слово ціпко у дерму в’їдається, мов нанесене магнум-голками. Шкіра фразами у сандаловий розфарбована, і не гоїться. Хто викрикував ниці прізвиська і чому ти це їм дозволила? Хто тебе визначав, хто вирішував, ким ти зараз є? Пустодзвонили: «Фу! Дивіться, вона!», і тріщини йшли по берегу розтривожено. Скільки попелу ще на голову посипатимеш? Попелюшко, ти, мов наміткою, прахом гордощів вкрила сором, себе спаплюжила, аби тільки не чути гострого, прилипаючого, болючого. Знай, ти — цінна і досконала, як квінтесенція літа в дівчинці, яка носить смішну панамочку, і сережки-черешні дібрані. Зло не має всевладдя над нами. Шкіра, як свіжопобілені стіни — чиста від будь-яких написів. Звірі пильно глядять володіння.31.03.24вірш на півфінал Віршометрії. вірш про те, як мене булили у школі і на роботі, і про роботу над цими травмами в терапії. давно хотіла його написати.@buryanpoetry#хопта