Гострайтери в голові перешіптуються.Їм-бо видніше з полиць, як краще.Сидять у своїх кутках. Тільки я, ледащо,не знаходжу місця сама в собі.Патосні вірші про рифи і кораблілегше складати, замкнувши себе у трюмі:з головою під ковдрою,з відданими примарами,що зостались на чай після сонних паралічів.Це там, назовні, відчаї і кошмари, а тут притулок.І тільки щемнагадує мені про сушу. Що ніби берег. І наче груші, чи сливи падали коло ніг.Що вибух — майже травневий грім, але направлений прямо в вуха. Що десь є дім і з надійних стінвода не ллється з усіх шпаринновинним шумом, як тут, у сховку.Прогорклий кисень вповза у пролигі нудить спогадами натщè.А місяць світить підбитим оком,у скроні лупить уперте: "Ще!".Із пащ гострайтерів нитки слиниєднають плоть і стілець у ціле. Сичать зі свистом: "Пиши, пиши..."Не пережити, то розповíсти,як розривається зір намистонад містом, винищеним ущент. Якщо немає плодових дошок,згодиться в діло торішній щепнеперетравлених вчасно вражень,від емоційності знезараженихза строком давності. Так мішеньтремтить в очікуванні проколу.Спітнілі лапи стискають повіді витискають з нутра віршемпатологічну ангедонíю. Вишневим м'ясом, пекучим димом,неспинним спазмом дощить отрутавід істерії і до спокути,та не закінчуються рядки. Дзвенить у вухах: "це досі ти"У бурштиновому саркофагупавук не став за роки цикадою.Уже по щиколотку води.І знову втрати, і знову люди.Немає кременю, зі слюдитепер звикай вибивати іскри.У грі для клавіші "зберегти"не залишилося вдосталь місця.Тож все на максимум, по хардкору.Назви вороже казковим "Мордор",вигадуй тактики, позивні. Сухим не вибратися з війни, ні тут, у трюмі,ні поза морем. Кипить в котлахбаритон моторів, та не заглушує голоси. У механізмів не стало силі захист з гуркотом дав пробоїну.Доба подовжується в інсомніїдо забобонного "двадцять сім",та не заснути під гнітом смути.То скільки має упасти бомб,щоб дати дозвіл самій собізробити спробу знов щось відчути?Змовники на полицях потирають уявні руки.Вогник стрибає між відсирілих щеп.Внутрішня ватерлінія підіймається до очей.@snigpoetry#мері