Сподіваюсь скоро буде новий триптих ❤️🙂Поки що, публікую одразу 3 частини 2024."Я падаю назад у нашу ніч"* 1 * Я падаю назад у нашу ніч, Пливу по річці, що давно засохла, В'їдається у шкіру стигла вохра. Між поглядів сторонніх і облич Побач мене захожого й покличВ єдину ніч, що тільки нами хвора.Як вершники на місяці удвох:Дахами міст, у кожному будинку, Буденності ламаючи рутину, Умовностям навкір і без умов Сплелися вмить Гордієвим вузлом.Цю ніч ніхто не зрадить, не зупине.А далі все, як позабутий сон, Нові місця відомі й невідомі, Венера й Марс зливалися у стогін, Стікали у полотна сотні сонць, Солодких списів сонми знов і знов. О ноче, зупини ранковий промінь! І ось стою на розстані жаги, Дорога мрій порóсла і забута, Натомість лабіринт – моя спокута, Лише химери й сплутані сліди. Світанок-кат, ятри мене ятри, Ця ніч була єдина і розкута. * 2 * Ти опій на плантаціях видінь, Затягує дорогою дорога, Знетямленим паную на порогах, Милує очі тінь чужих колін. Зійди проклін – покинь мене, покинь, Зірвись журба – безсонна і стонога.Навіщо всі знання і сотні книг, Якщо немає формули такої, Якщо мольба лягає у сувої?Межи юрби у заколоті зник, Безликою добою серед криг, І недруг-час – не вбив, і не загоїв. І знову ніч – на стінах вартовий, Натомість вітер нордовий супутник, Відлуння сателіта ледве чутне, То я кричу – вже хворий, не хмільний:"Чи крила дай! Чи саван вже поший!"Спадаю в постіль ніжної отрути. Лише блукання в безладі створінь, Не сон, не яв, не забуття безмежне, Лиш долі брох живий – остання вежа, Цілющий шлях у сумнівах згорів. Та ніч – політ північної зорі, Лиш тягне під ребром тернова стежка.* 3 * Пророче мій, чому же ти замовк, Чи всі слова – це звуки в порожнечі? І фатум-вовк у вовниці овечійЗамотує шляхи в міцний замок, І сутінки свинцевим рукавом – Обавами лягають кожний вечір. Вже біль – не біль, і роздуми – туман, Стоїть мій щит, тортурами прошитий, Тривалої невиграної битви Стожари ночі, що взяла чума, Світанок-кат, я все йому віддам, Лиш нею нескінченно буду ситий. Спливає молоко далеких зір, У дзеркалі юродивого бачу, Він не сліпий пройдисвіт і не зрячий – Загублений у лабіринті звір. Стрибне на простирадла чорних прірв,Тримаючи у пащі рик невдачі. Я падаю назад у дивний сон, Де з келиха пригублює Гертруда, Лозою виноградною отрута П'янить сильніше злата тисяч крон, Нетлінність оголилась тільки двом. Ця ніч була безсмертна і розкута. 17.10.2024, ЮІ