Він приходить в подобі крука, пахне димом та розмарином. І поранені тягне руки до палаючого каміну. Наливаю йому глінтвейну - подаю у закляклі пальці.Очі в нього - як води Рейну, очі виснаженого скитальця.Пробирають мене шипами раз у раз по сорочці білій. Він ховає на ребрах шрами - візерунки на мерхлім тілі, Ніби крила йому зламали у забльованих казематах,У багнюку оту втоптали і залишили подихати.І гнояться на серці рани (химородні безсилі трави),А на спині - рубців багряних квітнуть спогади про криваве. «Затаврований я безхатько, а життя не таким здавалось. Я купався в любові батька - та брехнею вона звивалась, Для братів я був ладен бути тим хто піде за них на плаху…Та вони не хотіли чути і вклонялись сліпому страху. Кожен зрадив мене і продав, сто ножів устромили в спину,Лише за те, що я їм свободу показав та кайдани скинув»Мʼяко гладжу сутулі плечі, розумію - цього замало. І молюся, хоч трохи легше щоб йому ненадовго стало.Та стираються покоління на кордоні між сном та Навʼю, І віки на моїх колінах до світанку рида Диявол@dr_in_black