Справжній Із попелу, крайнощів, крихтЗбери мою долю, Господе... ...я - справжній, із плоті та крові, та важіль прокльонів колись переважив.І смертний, а стертих від скверни, воскреслих від смерті немає, аякже.Забуто-роззутий, давно безкоронний, та птахом на волю так проситься слово.Бо що для нащадків залишиться спадком, як не промінці оцих рим? Отже знову Беру відчайдушно вольфрамову нитку, хапаюсь за міну,Це шанс, щоб палати чи згаснуть навіки, каліку замінять.Ніхто не стрічає блукальця у танці, як важко почати,Коли вже сокира вітала від ката і партія патом. Коли кожен день видається останнім, "таблетки пив, Ваня?",Коли ясні зміни лупатимуть стіни, нехай і востаннє?Нехай роздеруть манускрипт на частинки для буднього вжитку,Слова вириваються з брану душі, їм немає спочинку. Не вистачить клею мій світ відновити, упавшим не стелять,Бо пазурі долі награлись зі мною, забутим плебеємВ свої "кішки-мишки". Без лишку вкладаю життя в писанину,Не ради пошани, я ж знов в споришах, як рослина. Для сина. Без щастя та стану, та не перестану корить лабіринти,Хай мазі не стане, образи застануть, та похапцем вийтиЗуміють ці вірші, які ти розтопчеш чи викинеш, хлопче,Ці тексти - це хрест мій. В них вмру чи воскресну. Простіть мене, Отче. Простіть, читачі, не судіть, палачі, що буває, зникаю,А, може, цей твір - це мій попіл, й насправді мене вже немає?І хтось ненавмисне рядки ці розкислі відкриє незвиклоІ взнає: була тут маленька людина, коли я вже зникну. І зорі згасають, і люди вмирають, що лишиться після?Чутки та прольони, борги, забобони. І вірш або пісня.Щодня зустрічаю лещата болячки: відкрила знов пащу,Пропащий, та хай у цих віршах невтішних залишуся справжнім.Іван Добруцький (@real_dobrutskiy)#добруцький#поезія