сивий мольфар слухає світ, слухає землю,ходять за ним лицарі дня, вісники ранку,тихо пливуть сили землі – світлі і темні,щось шурхотить, чуєш чи ні, тонко і щемков серці земнім квилить консервна банка.чуєш чи ні, скиглять пляшки, зжаті корінням,сивий мольфар вловлює суть, але не кажені чабану, ані жінкам добрим і вірним,добрі самі чують з землі, але не вірять,сивий мольфар губить слова, душиться кашлем.бачить старий, тіні дерев схудли і впали,виросли з пнів, вилізли з гір давні фантоми,ріки землі плачуть з ікон дизельним паливом,каже вода: «будеш, старий, кволий і спраглий!рибу чи рак, рибу чи рак несеш додому?»риба чи рак? знаки чи так – мари старого?дим чи туман? кашляє дід, дихає часто.«випий води, випий до дна — правда чи здогадзавжди на дні, вісім ковтків, пий на здоров’я».там у воді сили землі і мікропластик.сивий мольфар слухає світ, слухає землю,голос із трав лізе до рук, шкірою в’ється.каже земля: «моя любов в тілі твоєму,скривдиш мене, станеш і сам хворий і темний».сивий мольфар вловлює суть ясно і певно:на глибині, в центрі Землі стукає серце.Герда Соняш#химерна_лірика