На днях я давала коротке інтерв’ю про реалії нашого життя. Після цього в мене залишилось багато думок, і я хочу зберегти їх тут, для себе, щоб колись перечитати й згадати. Раніше я думки записувала в нотатки, а тепер в мене ж є канал😅Питання були ніби звичайні: «як зараз життя в Україні?», «чи можливо сфокусуватися на футболі?», про події перших днів повномасштабного вторгнення і тд… Такі питання часто ставлять люди, які не живуть тут. Я розповідаю, що це не нормальне життя, складно поєднати багато речей, як і психологічний стан у всіх цих подіях. І для них це саме так, це щось з нереального, як у фільмах, і як ми так живемо!? але потім я розумію, що для мене це життя нормальне. Нормальне, бо я жива, мої рідні і близькі живі, здорові. Воно стало таким лише тому, що я звикла: до сирен, вибухів, відключень. Так, звісно я втомилася від цього, особливо від неможливості щось спланувати, від постійної невизначеності. Але раніше були моменти, коли здавалося, що гірше вже нікуди, а потім це «гірше» все ж наставало. Тому сьогодні я вчуся бути вдячною за теперішній день і думати: слава Богу, що зараз саме так.Я не завжди оптимістка. Іноді мене накриває. Я людина, яка любить планувати. Коли щось іде не за планом, я можу панікувати або злитися, бо обставини руйнують мою картинку. Але зараз плани будувати майже неможливо - ні на тиждень, ні на день. І, як не дивно, з часом це навчило мене простішого ставлення: є можливість - роблю, немає - намагаюсь приймати це)І все ж у мене залишається питання: чи повинно таке життя ставати для мене нормою? Це не те життя, про яке я мріяла. Не на таке життя ми заслуговуємо. І тут з’являється багато «але». Ніхто від цього не застрахований. Не на все ми можемо вплинути. Можливо, ці випробування дані нам для чогось: для переосмислення, щоб більше цінувати, берегти й любити.Та водночас ці події пробуджують складні почуття. Інколи вони роблять нас сильнішими, а інколи і жорсткішими. І найбільший виклик для мене зберегти в собі чутливість і людяність, попри все, що відбувається навколо.Мабуть, мій головний висновок у тому, що життя зараз вчить мене жити тут і тепер. Не чекати ідеального моменту, не відкладати слова й почуття, більше цінувати людей поруч і кожен спокійний день. Ми не обирали цих обставин, але можемо обирати, ким бути всередині них. І я хочу залишитися людиною, яка, попри втому й біль, усе одно вірить, любить і продовжує рухатися вперед.Час від часу нагадую собі, що я заслуговую на краще життя, як і кожен з нас. І ви нагадуйте собі.У цьому хаосі доріг.. знайдіть свою😉