Падіння французького прапора припинило бійню. Причому настільки різко, ніби невидимий режисер махнув рукою, перериваючи репетицію. Попри безумовну вірність боргу честі, помирати не хотілося нікому. Люди, які щойно затято шматували один одного, опустили зброю. Бойова лють вже вщухала. Проте, тяжке дихання, дикі погляди, скрегіт зубів, усе це, все ще було присутнє. Кожна дрібниця погрожувала зруйнувати крихкий баланс.Увагу кремезного англійця привернула помаранчева цятка на обрії. Злощасний апельсин підкотився до коліна Клер, що визирало з під матраца. Хоча останній, посічений гострими друзками, вже більше нагадував купу мотлоху. Капер підскочив і одним рухом відкинув укриття дівчат, одночасно заносячи шаблю. Тієї ж миті, тишу на квартердеку прорізав тріскотливий звук розкриття клинка навахи. Хиже, тонке вістря затремтіло навпроти гульфіка широких штанів англійця. Клер сиділа навпочіпки, зібрана, як стиснута пружина. Чепець благопристойної мадмуазель давно вже десь подівся, звільнивши невгамовне полум'я рудого волосся. Йому вторило полум'я і у широко розплющених очах. Вона усе ще прикривала собою непритомну Маргариту. Розум та інстинкт самозбереження диктували прикрити голову руками й, зі сльозами, голосно благати про пощаду. Але Клер хрипло промовила те, що веліло серце:— Ви не торкнетесь нас, поки я жива! https://arkush.net/book/43253#історичний_роман #книги_українською #Аркуш #пригоди #море #пірати