Хорініс зустрічав не привітними брамами, а криком чайок і запахом портового кварталу. Ми вперше боялися виходити за мури, бо там, шастали ґобліни, а дороги переповнювали вовки. Місто було суворим вчителем: воно не вітало героїв, воно випробовувало на міцність, змушуючи запам’ятати кожну темну підворітню.А тоді був Вівік – велетень на воді. Ми вперше побачили справжнє фентезі: гігантські гриби-будинки, вулиці-мости й летюча в'язниця. Заблукати там було легше, ніж знайти вихід у відкрите море, але саме ці лабіринти та дивна музика навчили нас відчувати дивовижне там, де інші бачили просто гру.Пізніше була Візіма – брудна, сіра, але неймовірно жива. Дощ лив там завжди, навіть коли на небі сяяло сонце. Я пам’ятаю її не за королівським замком, а за провулки Старого міста, за шумом на ринковій площі й за тим відчуттям, що справжнє чаклунство ховається не в залах магів, а в підворіттях. Це були наші перші мандри. Зовсім неідеальні, але рідні.А які ваші були перші міста, де ви губились на години?#uafantasy