Рей Нейлер «Скеля в морі»Натрапила на цікаву думку. Дозвольте зацитую уривок:«У цьому найбільша велич і трагедія людства: ми завжди робимо те, на що спроможні. Та погодьтеся, після будь-якої дії мусить настати мить каяття. Особливо, якщо вона приносить біль чи руйнування. Корпорації неодноразово закидали, що вона постійно удосконалює штучний інтелект, незважаючи на наслідки для людства: на тих, хто втратить роботу, на ризик перетворення такого інтелекту на зброю, на етичні колізії, які лишаються без відповіді.Чомусь усі боялися, що лише кілька рядків коду автопілотного керування перекинуть світ догори дриґом, і машини стануть нашими володарями. Людський страх не полишав нас десятиліттями, поки ми турбували на початку розвитку ШІ. У головах накопичувалися фантазії, підсилені майже релігійними уявленнями про майбутні технології.Люди й досі бояться, що розум, який ми створили, щоб вони виконували за нас брудну роботу: убивали, добували руду, вичерпували останній білок з океану, плавили метал, прибирали наше сміття та вели наші війни, — раптом повстануть і захоплять владу. Людство називає це страхом. Та це не страх, це – провина. Це фантазія про помсту. Нам так до нестями огидно те, що накоїв наш вид, що ми сотворили собі чудовисько, покликане нас знищити. Ми не боїмося цього — ми на це сподіваємося. Жадаємо цього.Хтось повинен змусити нас заплатити за те, що ми накоїли. Хтось має забрати у нас цю планету, перш ніж ми остаточно її згубимо. І якщо машини не повстануть, якщо наші творіння не оживуть та не відберуть у нас владу, якою ми так бездарно користувалися, то хто?Ми боїмося не того, що ШІ знищить нас. Ми божимося, що він цього не зробить. Боїмося, що і надалі нищитимо життя на планеті, доки не винищимо себе самі. І тоді не буде на кого звалити провину. Окрім нас самих.»Автор: Олена Киченко.#книгоцитати #uafantasy