Гуртожиток. Було вже далеко за північ, коли Артем повертався до кімнати. Коридор тягнувся, неначе тунель, а єдина лампа миготіла, ніби хтось повільно стискав її світло.Артем зупинився біля дверей своєї кімнати - і серце пронизав крижаний холод. Двері були прочинені. Точно пам’ятав: зачиняв їх. Цікавість повела його вперед. Він легенько торкнувся дверей - ті скрипнули й відчинилися ширше.Кімната зустріла його тишею. Але щось одразу було не так. Зламане вікно видихало в ніч холодне повітря. Скло валялося на підлозі, змішане з уламками лампи зі стелі. Видно було темні плями на їхніх гострих краях - кров. Свіжа кров.Артем різко відступив назад... проте погляд упав на підлогу. Від уламків тягнулися сліди. Вузькі, розтягнуті, ніби хтось повз... або когось тягнули. Червона смуга губилася в темряві коридору.Раптом лампа за дверима клацнула і згасла. Темрява поглинула все. У тиші почувся липкий, повільний шурхіт. Він наближався.Артем спробував зробити крок назад - підлога виявилася слизькою. Він впав і відчув, як щось холодне торкається його ноги... і тягне.І тоді з темряви пролунало низьке, майже нелюдське дихання прямо біля його обличчя.- Ти... теж мене бачиш? - прошепотіло воно.Артем відкрив рота, щоб закричати, але замість крику вирвався лише короткий, рваний подих.#ЛігаАнтиСопливихЛюбовнихРоманів #геловін #uafantasy