22 січня 1906 року народився Роберт Ірвін Говард, творець Конана-Варвара з Кіммерії, Кулла Завойовника з Атлантиди, Соломона Кейна з Британії та Рудої Соні з Рогатина, один з фундаторів фентезі меча й магії, а також автор, експлуатація спадщини котрого надихнула Крістофера Толкіна постійно знаходити на горищі нові чернетки батька.Сам письменник про себе казав:«Література для мене — це бізнес, на якому я добре заробляв, коли Велика депресія вибила з ринку все. Моє єдине бажання у письмі — заробляти нормально на життя». Біограф-дослідник Девід С. Сміт стверджує, що насправді Говард мав літературні амбіції, але приховував їх такою практичністю.За життя письменника часто критикували, бо, бачте, він писав не серйозну літературу, а оце всякі там авантюрні пригоди для підлітків (всі знають, що підліткова проза — найнижчий ступінь літературного розвитку людства; гірше тільки проза для дітей; ще більш нечестивіше блюзніроство, як всім відомо, це комікси). Власне, на горіхи дісталося його творчості й після смерті. Стівен Кінґ, наприклад, назвав багато робіт Говарда «дитячими». Але Лавкрафт високо оцінював твори Говарда (не свої, а Роберта). Їхнє листування, що почалося у 1930 році, вважається одним із найважливіших в історії літератури жахів. Після трагічної смерті Говарда у 1936 році, Лавкрафт висловив глибокий сум:«Він був людиною — візьміть його в цілому, я більше не побачу йому подібних. Те, що такий справжній митець загинув, поки сотні нещирих халтурників продовжують вигадувати фальшивих привидів, вампірів, космічні кораблі та окультних детективів — це справді прикра космічна іронія! Фентезі-література не скоро оговтається». Цікаво, що попри світову славу Конана, сам Лавкрафт вище оцінював цикл про короля Кулла, називаючи його «химерною вершиною в кар'єрі молодого техасця».Інший представник «великої трійці» журналу Weird Tales, Кларк Ештон Сміт, спочатку ставився до робіт Говарда скептично. Проте особисте листування, що розпочалося у 1933 році, кардинально змінило його думку. У листі до Августа Дерлета Сміт писав:«Говард — досить дивовижна людина. Я вважаю, що він складніший і володіє більшим літературним хистом, ніж я думав за багатьма його історіями. Оповідання про Конана, на мою думку, стоять в окремому ряду». Ця повага була взаємною. Говард захоплювався поезією Сміта, зазначаючи, що віддав би «свій вказівний палець» за вміння змушувати слова «палати і горіти» так, як це робив Сміт.Едгар Гоффман Прайс був єдиним письменником, який особисто зустрічався з Говардом, Лавкрафтом та Смітом. Він описував Говарда як «могутнього, міцного чоловіка з круглим обличчям, доброго і дещо врівноваженого». Прайс акцентував на географічній та інтелектуальній ізоляції автора:«Географія... тримала Роберта Говарда в ізоляції до ступеня, який його колеги-письменники навряд чи можуть збагнути. [Говард] жив у двох світах. У химерній фікції у нього були лише його фантазія, поезія, бунт і протест, які несли його вперед». Фарнсворт Райт, редактор журналу Weird Tales, цінував Говарда за його вміння створювати динамічний сюжет. Він зазначав, що Роберт «схопив хист вписувати хорошу дію і багато її елементів у свої історії». За цей хист до 1928 року журнал платив Говарду близько 186 доларів на місяць — значну суму для періоду Великої депресії (зараз це еквівалент 3000 доларів).А от Роберт Блох у молодості критикував образ Конана-Варвара, називаючи його «просто м'язистим неотесою». Проте через десятиліття Блох визнав свою помилку:«Популярні критики теж не безгрішні... Я дійшов висновку, що Хронос — справжній критик. Тільки час покаже — і справжнім тестом на якість письма є його виживання».