Не знаю, яку саме ціль переслідував цей 40-хвилинний спешл, швидше за все нагадати про існування Панішера перед його майбутньою появою в наступній частині Людини-павука, але це, напевно, саме беззмістовне, що я бачив від Марвела, а це багато про що каже. Коротенький епізод витрачає майже половину свого хронометражу на екзистенційну ПТСР-лихоманку а-ля Інгмар Бергман, а фірмовий костюм взагалі взагалі зʼявляється буквально в останні хвилини. Решту часу безумовно талановитий і дико харизмитичний Джон Бернтал як шалений бігає по спальнику та всіма різними способами брутально вбиває супер тупих NPC. Тож тут все стабільно. Але сетинг такий карикатурно комічний, що навіть найсерйозніші моменти вже легко перетворились на меми. А ще неможливо не помітити, що Дісней не в курсі, що робіти з таким контраверсійним персонажем, вони його не розуміють, а особливо його не розуміє сам Бернтал, який своїми манеризмами просто монополізував свою інтерпретацію, яка насправді надзвичайно далека від канонічної. А ця графіка…💀