На днях цитувала «Мадрапур» Робера Мерля. Звітую.Чартерний літак прямує до невизнаної індійської республіки, де ніхто з пасажирів раніше не бував. На борту зібралися дуже різні люди – грецький наркоторговець, французький дипломат, американський спецагент, імпортер деревини та його смертельно хворий шуряк, ловелас, депресивна студентка, сутенерка, спокуслива вдова, гомосексуаліст, індійське подружжя, лінгвіст із потворним обличчям (він же оповідач) та інші. Плюс соромʼязлива стюардеса. Обставини посадки на рейс химерні, а згодом зʼясовується, що пілотів у кабіні немає, а маршрут відрізняється від запланованого.Мозок починає шукати в тексті відповіді. Це сон? Галюцинація? Релігійна притча? Лімб? Психологічний експеримент? Герметичний детектив, якщо хтось із пасажирів знає правду? Комедія положень, що матиме щасливий фінал?Нічого з цього 🤷‍♀️ Читається досить легко, бо, за словами одного з персонажів, «насичений перипетіями». Але твір замкнений на собі. Відчула розчарування, перегорнувши останню сторінку 🥲