Після цієї збірки Свонвік остаточно закріпився в моєму особистому пантеоні поруч із Мʼєвіллем 🦄Очікування/реальність розійшлися тільки по sci-fi складовій, технології тут хіба що пунктиром, здебільшого –зламані або втрачені. Це, радше, такий стімпанковий, постапокаліптичний Гейман. Похмурі казки для дорослих про радіоактивні артефакти, генномодифікованих пригодників, привидів-детективів і часові петлі. Здебільшого, не такі жорсткі, як «Донька залізного дракона», а радше мрійливо-філософські. Ну, тобто я в захваті 😍Найбільше мені зрезонувало «Літо з трицератопсами», бо воно про цінність моменту, навіть якщо заздалегідь відомо, що цей відрізок часу буде стерто. А заключний «Урдумгайм» – переспів міфу про всесвітній потоп та Вавилонську вежу, дуже цілісна притча про звільняючу й руйнуючу силу слова і концепцій, які воно називає. Ця ж ідея, але в більш науково-фантастичному ключі обіграна в «Повільному житті», де приречена астронавтка дивним чином взаємодіє з колективним організмом на Титані.