Сьогодні ми провели в останню путь Олександра Іваницького. Близького друга, надійного колегу та справжнього товариша.Якщо запитати, яким я його запам'ятав — то це людина, яка неймовірно любила життя, спорт, і понад усе була закохана у своє рідне місто. Саша міг би просто спокійно займатися бізнесом, але йому було глибоко небайдуже, що відбувається в Одесі. Він щиро хотів змінювати її на краще.Ті, хто бачив його в сесійній залі, добре знають: він завжди мав свою думку і вмів її жорстко відстоювати. Він органічно не терпів популізму. Я іноді по-дружньому радив йому: «Саша, ну що це за емоції, навіщо так емоційно?». А він відповідав, що просто фізично не може довго слухати дурниці. Він чітко розумів: якщо люди не вникають у суть, а приходять просто «робити політику» — місто не буде рухатися вперед. Тому він завжди закликав до конструктиву і реальних справ, а не до гучних заяв.Але поза сесійною залою, для родини та близьких, він завжди був просто дуже світлою, надійною людиною і чудовим, люблячим батьком. Сім'я завжди була для нього особливою цінністю.Я вдячний за те, що ми спілкувалися, товаришували та працювали разом.Спочивай з миром, Олександре. Ми пам'ятатимемо тебе саме таким — життєрадісним, принциповим і справжнім.