Продовження цікавої справи, про яку вам розповідала раніше, де апеляційний суд після вказівок Верховного, витребував штатні розписи від роботодавця, вияваив 50 вакантних посад, і змінив своє рішення, скасувавши наказ про звільнення за скороченням. Нагадаю, Постановою Верховного Суду від 15.01.2025 року по справі №453/94/23, суд зробив висновок щодо складених кадрові документи роботодавцем при звільненні, який є зацікавленою стороною.  Суд вказав, що відхиляючи вказаний довід позивача та вказуючи, що на підприємстві за вказаний період не було наявних вакантних посад, які могли б бути запропоновані  ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції постався лише на інформаційну довідку  АТ «Укртранснафта», тобто доказ, який не є офіційним документом, а виготовляється відповідачем та залежить виключно від нього.  Вказуючи, що позивач не спростував вказану довідку відповідача, суд апеляційної інстанції не вказав, як звільнений працівник може надати докази, а саме документи АТ «Укртранснафта». Верховний суд направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В Постанові Львівського апеляційного суду від 12.06.2025 року вказано, що на виконання вказівок Верховного Суду судом апеляційної інстанції згідно ухвали від 24 квітня 2025 року витребувано в АТ «Укртранснафта» штатні розписи підприємства за період з дати попередження ОСОБА_1 про наступне вивільнення (24 грудня 2019 року) та станом на день його звільнення (28 лютого 2020 року). З аналізу штатних розписів АТ «Укратранснафта» та пояснень його представника ОСОБА_7 встановлено, що на дату попередження ОСОБА_8 про наступне вивільнення (24 грудня 2019 року) та станом на день його звільнення (28 лютого 2020 року) вакантними було понад 50 посад. Однак такі посади не були запропоновані ОСОБА_1 , натомість відбулося суміщення професій (посад). Тому суд прийшов до висновку, що звільнення за скороченням відбулось з порушенням. ПРОТЕ!!!! Суд відмови у задоволенні позову, оскільки працівником пропущено строк звернення до суду! Право на звернення до суду з цим позовом виникло в ОСОБА_1 01 березня 2020 року, проте з позовом він звернувся 17 січня 2023 року, тобто з пропуском установленого частиною першою статті 233 КЗпП України строку. Для поновлення строку звернення до суду Позивач посилається на ті обставини, що протягом тривалого періоду, після його звільнення, а саме з 28 лютого 2020 року він часто хворів, його стан здоров`я погіршився, тому повинен був значний час проходити певне лікування та реабілітацію у медичних закладах, що підтверджується відповідними виписками із медичної карти. наведені позивачем причини для поновлення строку звернення до суду є неповажними, оскільки ОСОБА_1 був звільнений з роботи 28 лютого 2020 року, про отримання наказу особисто розписався. Згідно запису в трудовій книжці позивача, 02 квітня 2020 року (через місяць після звільнення) він звернувся в Сколівський відділ соціального захисту населення, де йому було призначено виплату допомоги по безробіттю. Суд не бере до уваги Виписки з медичних карт амбулаторного хворого, на які посилається позивач, оскільки перебування ОСОБА_1 на лікуванні упродовж практично трьох останніх років носили тимчасовий і короткостроковий характер. Оскільки позивач протягом березня-травня 2020 року не хворів (стаціонарно лікування не проходив), то у встановлений законом місячний термін міг оскаржити своє звільнення з роботи. Крім того, встановлено, що позивач протягом трьох років постійно звертався до відповідача з листами та скаргами, вів переписку про поновлення його трудових прав, отже мав можливість у встановлений законом строк, звернутися з позовом про поновлення на роботі.