Може ви будете сміятись, але здається я почав розуміти вапорвейв.Згадайте цю естетику: 3D моделі торгівельних центрів у фантасмагоричних просторах, схожих на сновидіння, а сама музика – повільні мелодії, які лунають ніби звідкись з периферії свідомості та викликають почуття ностальгії.Коли я в підлітковому віці чув про те, що естетика вапорвейва сформувалась як сатира на сучасне суспільство споживання, то думав що це дешева концептуалізація щоб наповнити глибиною просто прикольний напрямок мистецтва. Однак зараз це почало мати сенс.По-перше, фантасмагорія, яку відтворює візуал цього жанру. У 90-ті роки люди сприймали інтернет ніби певний парарельний до нашої реальності світ – в кіно та іграх нам демонстрували низькополігональні міста, безкрайні геометричні поля. Озирніться навколо, де зараз це "реальне життя", якому протиставляється інтернет? Ви приходите в кафе, щоб поїсти наводите прямокутник на квадрат аби побачити картинки з їжою, а потім повторюєте цю дію щоб число в одній квадратній рамці стало менше, а в іншій – більше. Фізичний відбиток цієї події – мільони засічок на диску в кімнаті з металевими шафами за сотні чи тисячі кілометрів від вас.По-друге, я раніше дійсно недооцінював феномени споживання та торгівлі – наскільки вони фундаментальні для нашого соціуму та особистостей. Відкрийте стрічку будь-якої соцмережі. Ви можете легко побачити на екрані десять авторів з дуже різною творчістю, однак всього хвилина уваги до когось з них, і ви вже бачите товар, послугу або рекламу чогось. Ви заходите не в соцмережу – ви заходите в магазин, де ви або продавець, або перехожий, що розглядає вітрини. Однак хочу зауважити, що я зараз не критикую це явище, а просто вказую на його актуальність. Деякими соцмережами я, наприклад, просто не можу користуватись інакше – в інсті я би ніколи нічого не постив, якби не сподівався принаймні на потенційний шанс хоч якоїсь матеріальної вигоди від цього. Сучасний інтернет – це величезний чудернацький ТЦ, однак і наша фізична буденність проходить у Торгівельному Центрі не в меншій мірі. Люди будують кар'єри, переїжджають з маленьких місць у великі можливо лише тому, що там більше предметів, які можна купити, та продуктів, які можна спожити. Інколи здається, що це споживання і є основним двигуном нашої соціальності. Як легко та як довго ви можете проводити час зі своїми друзями не підв'язуючи це під риночний ритуал? Не піти кудись, щось поїсти, попити, подивитись та послухати. От просто бути і все, безкоштовно. Здається, для більшості з нас це доволі складно.Звичайно я розумію, що капіталізм та консюмеризм, симулякри, абстракції що визначають факти – це явища не виключно сьогодення, сутнісно вони завжди було притаманні людині та людству. Однак здається, що ми дійсно спостерігаємо певну інтенсифікацію.Уявіть, що ми останнє покоління, яке застало початок інформаційної революції. Мені важко згадати те натуралістичне відчуття реальності, коли між цифрами та відчуттями була помітна дистанція. Наступні покоління можуть навіть не повірити в те, що це можливо.Хмарні технології. Небо над нашими головами змінилося, чи не так?І сповільнене відлуння старих пісень навіває спогади про те, що реальність може бути інакшою.