Дивна я людина - навіть для себе. Мовчу, коли не питають. А щойно хтось по-справжньому зацікавиться - і слова течуть. А якщо ще й ставлять запитання...

🙈 мадре міа. Щоправда, це працює лише тоді, коли мені справді цікаво. Ось сьогодні, за якихось пів години, я повела людину у мандрівку крізь свої теорії багатогендерства - від часів Стародавнього Риму, через Жовтневу революцію, крізь декрет про вільних жінок, до неопублікованих оповідей Базеля і сьогодення. Ми говорили про формування російської та української культур. Я пояснювала, як на це вплинули простір, густота поселень, відстані. Як різна земля формує різний народ. Він уважно слухав, а тоді, трохи здивовано, спитав:- А ви історик? Я засміялась.- Хто я? Ні, просто мала можливість бувати в архівах Національного музею. І в мене був вільний час. Це питання я чую часто. Коли щось розповідаю на лекціях, курсах, або просто так, в випадковій розмові - хтось обов’язково скаже:-А де про це можна почитати? А ніде. Бо це - не з однієї книжки. Це роки. Це архіви, розмови, зіткнення думок, і мій власний спосіб думати, переварювати, проживати. Але якщо мене спитають:"Що, на твою думку, має прочитати кожен?" я назву чотири речі.1. Аристотель - «Печера Платона».2. Акутаґава - «Чаща».3. Булгаков - «Майстер і Маргарита» (але читати з розумінням історичного контексту, співставляючи паралелі).4. Юнг - AION. Цього досить, аби змінити напрям думки. А решту життя додасть.