Хлібзавод. ч.2ч.1Але не заради цього збиралася Черга, ні. Бо хай би як терпляче не стояли в ній люди, однак усе ж час від часу поглядали на того, хто невільно узяв на себе важливу роль — слідкувати за тим, чи не відкрилися задні двері, чи не почали заносити оті самі деревʼяні піддони, на яких світився Хліб. І тоді вже починали діяти інші правила, і боронь боже було потикнутися тоді без черги. Там можна було б знайти й останній спочинок, мені здається.І якщо тии займав чергу вчасно, то йшов додому зі справжнім скарбом — золотосяйним, неможливо гарячим, таким, що не можна було й втримати в руках, тому відразу клався він до торби, що нині б назвали еко-сумкою, але тоді це була просто торба, і в жодному разі не осквернявся той хліб пакетом. Навіть BOSSʼом.І ти простував вулицею, час від часу зупиняючись і хутко, аби не попекти руки, відщипуючи маленькі окрайці та негайно відправляючи їх до рота, аби отримати справжню райську насолоду, а не ту жалюгідну подобу, що її пропонували з телевізора. І не знала ще історія випадків, коли б додому діставалося більше за три чверті буханця "круглого".А тоді приходив, і починалося справжнє таїнство, бо цей хліб ніколи не доходив до хлібниці, ні, його пасувало зʼїсти до крихти. І тому до того час, як я переступав поріг хати, на плиті уже добулькував смачнющий борщ на кістці, або ж щось екзотичніше, до прикладу, харчо, у тих рідкісних випадках, коли тато вирішував ізнову проявити свої кулінарні здібності. Тоді по вже тарілках парувала, розносячи неймовірні аромати нашою невеличкою кухнею, головна страва, нарізався хліб, що вже на той час мав схолонути, але так само дурманив неймовірним своїм духом, мастився маслом, і ми обідали, заповзято дмухаючи на ложки та відкусуючи хліб величезними шматками, бо можна було узячи ще й ще, аж поки не пустіла тарілка та не щезала та хлібина.А потому вже можна було піти до себе в кімнату, лягти на ліжко і, закривши на мить очі, продрімати годинку-другу в ніжних обіймах борщу й пухкого хліба, які наповнювали шлунок аж під вершечок, однак ніколи не спричиняли тягучої важкости в шлунку, лише саму приємну сонливість та відчуття наповнености теплом рідної домівки. А прокинувшись, можна було знову "ловити" в програмі передач мультики, зачитатися черговою книжкою з пригодами чи податися нарешті, якщо дозволяла погода, надвір, де разом із ватагою друзів можна було воювати із заростями кропиви, і найголовнішою проблемою тоді було знайти найкрутішу палку.@toisamyibabich