Колись бузок буяв сильніше, колись кульбаба квітла довше.Ось таке неправдиве твердження крутиться увесь цей тиждень у мене в голові. Але спостереження, на жаль, дуже й дуже правдиве. Чим ти доросліший, тим менше часу роздивлятися по сторонах, помічати дрібниці й слідкувати за квітом.Кульбаба колись квітла довше. Дорогою зі школи додому (а це цілих пів кварталу), була така собі галявинка поряд дитячої поліклініки. Ніби як клумба, але по факту — галявинка. І от щороку я буквально щодня спостерігав, як спочатку маленькі жовті цяточки виростають у могутні довжелезні кульбаби, з яких уже можна було назбирати букета для мами.А по тому жовтий квіт поволі зникав, поступаючись уже білим шапкам, які так в задоволення завжди було здувати, най і просто так, і зачаровано дивитися, як пливуть ті парашутики за вітром, іноді осідаючи неподалік, а іноді зникаючи в далечині пронизливо синього неба.Бузок колись буяв сильніше. Бо ріс попід вікнами, великий, пишний, на пару із кущем жасміну, який приймав естафету у травні. Запах бузку для мене це машина часу, що миттю відносить мене у безтурботні дні мого дитинства та юнацтва.Цей запах супроводжував мене протягом усього часу, що я жив за адресою дитинства, увесь двадцять один рік. Кожна весна густо пахла бузком, особливо пронизливо — відразу після дощу. І щодня, щовечора він сповивав мою кімнату, вікна якої виходили у двір, прямісінько на пару нерозлучних друзів — кущ жасміну й кущ бузку.Тоді кульбаби й бузок для мене квітли нескінченно довго, розцятковуючи зелень газонів та сірість асфальту жовтими ліхтариками, огортаючи усі закутки мого дитинства густим, справжнім бузковим ароматом.А сьогодні, як не прикро визнавати, вони квітнуть уже не для мене, і якщо я встигну бодай помітити хоч разочок маленькі пухнасті зірки прямо попід вікнами кухні, чи бодай раз на повні груди вдихнути тонкі пахощі сусідського бузку, що росте просто за вікном кабінету, і якщо я б мав бажання, мені достатньо було б лише простягнути руку, аби нишком зірвати гілочку з пишним квітом, то це вже неабияка вдача.Але кульбаба й бузок квітнуть так само, як і двадцять років тому. Просто я мчу вперед занадто стрімко, і такі прості речі розмиваються з чіткої картинки, на якій видно кожну деталь, у розтягнуту в часі смужку присутности.Нагадуйте собі час від часу як не зупинятися, то бодай пригальмовувати. Бо кульбаби й бузок квітнуть так само довго.