Аньоло Бранзіно «Алегорія з Венерою та Купідоном» (написана близько 1545 року)Сьогодні, читаючи книгу про Джордіо Вазарі (людину, яка «винайшла» історію мистецтва), згадала, що обожнюю цю картину. Вирішила розповісти трішки про неї.Історики мистецтва, щоб розгадати цю картину, зверталися до опису Вазарі, бо інших підказок у них не було. Покоління вчених так довго спиралися на ключ від Вазарі, що забули про те, що можуть і самі зрозуміти таємні сенси. Лише коли Роберт Гастон відсунув Вазарі вбік, він зрозумів, що Бронзіно, який був не тільки художником, а й поетом, написав «Алегорію» у відповідь на заяви своїх друзів-поетів, що лише вони можуть гідно описати всі радості й муки кохання.«Закоханий зображений на картині за допомогою витонченого, еротичного союзу Любові та Купідона з участю Гри. Він буде поглинений коханням і насолоджуватиметься обіймами своєї пані. Вона медом-отрутою слів та тіла, а особливо язиком змії обдарує закоханого одночасно задоволенням і болем, так що він почне виривати собі волосся і благати про звільнення Час і Забуття. Але вони спостерігатимуть за ним із такою болісною повільністю, що страждання здадуться йому вічними. Та хто може протистояти погляду цього прекрасного створіння, навіть якщо воно й є чудовиськом?» 📍картина знаходиться у Лондонській національній галереї