Мій рівень попаяності. Я не чую будильник під вухом, але чую перепади напруги і ледь помітний звук спускання води з труб [інколи воно в мене чутно дуже голосно]Читаю новини про повний блекаут, по всьому місту нема води, метро не їздить. І така — ну, в мене все заряджено, якщо акуми в провайдера не сядуть, то інтернет має бути приблизно до півночі, попрацювати я встигну. Подруга — блін, без води складно, а як їсти готувати, вмиватись, туалет зливати?(У неї є холодна вода навіть коли нема світла)І я така: блін, а я вже звикла без води. 20-ти літрові бутлі у ванній завжди з технічною водою, бо вчора світло ввечері дали, а воду забули. Душ у залі + вдома тоді, коли є світло. Голову мию тоді, коли є змога, а не бажання. А в мене все просто: нема світла — нема води. Я вже звикла вмиватись і чистити зуби водою з чайника. Поруч з цим я таки накупляла собі пілінгів, сироваток і масочок і забавляюсь цим при свічках🤌

Навіть захотіла піти на курс індивідуального макіяжу — в душі не гребу нашо це мені, якщо я фарбуюсь три рази на рік, але от такий у мене Імболк — хочеться красивенького, зйомку от собі після морозів планую. І помічаючи те, до чого я звикла, мені стає дуже сумно. І поряд з цим відчуваю потребу це проговорювати і визнавати, бо я знаю, що до пиздеця легше звикнути, ніж повернутись потім до нормальності. І горювати вже в цьому місці, що доводиться звикати до таких умов. Кияни, ви там зараз як?