#НБС_abuseРаніше у постах про репрезентацію аб'юзу в серіалах я рекомендував “Покоївку” (Maid), 10-серійну драму від Netflix з Маргарет Кволлі. Маргарет у “The Substance” змусила згадати, і тепер я трошки більше розповім про цей серіал і мої емоції під час перегляду. Проплакав всю другу серію - спочатку через те, що героїня потрапила до шелтеру для жертв насильства і отримала допомогу від раптової подруги, потім через те, що раптова подруга повернулася до чоловіка. Вчетверте. Кажуть, що потрібно сім спроб, щоб все-таки піти. Я не пам'ятаю, скільки разів намагався піти я. Пам'ятаю найяскравіші, мабуть:▫️ коли я з котом у переносці сидів на вокзалі в Дніпрі і з отаким самим як у героїні серіала обличчям думав, кому мені телефонувати і де ми з котом ночуватимемо сьогодні. ▫️ коли я катався півночі на гойдалці біля його дому і розраховував, скільки лютневого часу потрібно, щоб замерзнути насмерть.▫️ коли я зібрав свої дорогі і рідкісні книжки в рюкзак, щоб сховати їх у терапевтки і потім отримати поштою, коли втечу в інше місто, а він знайшов того набитого рюкзака......напевно, були ще спроби. Точно були, і, напевно, більше, ніж сім. Просто дуже короткі - бо я завжди розумів, що йти мені нікуди, і треба почекати на вулиці, коли він заспокоїться, і почне сам кликати мене назад. Я повертався, завжди, окрім того разу, коли відрізав будь-яку можливість покликати. Бо знаєте... хоч я і плачу на кожному фільмі про домашнє насильство, всі ці фільми, звісно ж, про гетеросексуальні пари. Часто, як от "Покоївка" - про суди і дітей. Ніколи - про те, як в співзалежних, токсичних стосунках опиняється людина, від якої відмовились батьки, якій не повірять в поліції, яку не візьмуть до жіночого шелтеру (ну або якщо навіть візьмуть, то ставитися там будуть як до навіженої). Людина, яка не може довіряти нікому. Людина, якій взагаліот взагалінікуди йти. І так, я вже багато писав про те, що аб'юзер_ки у квір-парах користуються підвищеним рівнем психологічної та соціальної незахищеності своїх жертв. Коли я виросту і розбагатію (ахахаха), я хотів би відкрити такий шелтер, от саме для негетеросексуальних і нецисгендерних жертв домашнього насильства. Бо про нас навіть серіалів не знімають. Груп психологічної підтримки не роблять. Я от знайшов одну колись (звісно ж, для жінок) і довго сидів над анкетою - нібито і хотілося, і треба, аленутак багато доведеться пояснювати, а я втомився пояснювати за гендер, коли розповідаю про те, як мене били ногами. Занадто складно все це, давайте спочатку з жінками порішаєм. Щороку стає трохи легше дивитися фільми на цю тему. Під час 5 серії 2 сезону “Інтерв’ю з вампіром” навіть не схопив панічну атаку.Але, напевно, для мене це не закінчиться ніколи. Таке життя.