Повідомлення telegram каналу - @the99eth

#НБС_abuse
Раніше у постах про репрезентацію аб'юзу в серіалах я рекомендував “Покоївку” (Maid), 10-серійну драму від Netflix з Маргарет Кволлі. Маргарет у “The Substance” змусила згадати, і тепер я трошки більше розповім про цей серіал і мої емоції під час перегляду.
Проплакав всю другу серію - спочатку через те, що героїня потрапила до шелтеру для жертв насильства і отримала допомогу від раптової подруги, потім через те, що раптова подруга повернулася до чоловіка. Вчетверте.
Кажуть, що потрібно сім спроб, щоб все-таки піти.
Я не пам'ятаю, скільки разів намагався піти я. Пам'ятаю найяскравіші, мабуть:
▫️ коли я з котом у переносці сидів на вокзалі в Дніпрі і з отаким самим як у героїні серіала обличчям думав, кому мені телефонувати і де ми з котом ночуватимемо сьогодні.
▫️ коли я катався півночі на гойдалці біля його дому і розраховував, скільки лютневого часу потрібно, щоб замерзнути насмерть.
▫️ коли я зібрав свої дорогі і рідкісні книжки в рюкзак, щоб сховати їх у терапевтки і потім отримати поштою, коли втечу в інше місто, а він знайшов того набитого рюкзака...
...напевно, були ще спроби. Точно були, і, напевно, більше, ніж сім. Просто дуже короткі - бо я завжди розумів, що йти мені нікуди, і треба почекати на вулиці, коли він заспокоїться, і почне сам кликати мене назад. Я повертався, завжди, окрім того разу, коли відрізав будь-яку можливість покликати.
Бо знаєте... хоч я і плачу на кожному фільмі про домашнє насильство, всі ці фільми, звісно ж, про гетеросексуальні пари. Часто, як от "Покоївка" - про суди і дітей. Ніколи - про те, як в співзалежних, токсичних стосунках опиняється людина, від якої відмовились батьки, якій не повірять в поліції, яку не візьмуть до жіночого шелтеру (ну або якщо навіть візьмуть, то ставитися там будуть як до навіженої). Людина, яка не може довіряти нікому. Людина, якій
взагалі
от взагалі
нікуди йти.
І так, я вже багато писав про те, що аб'юзер_ки у квір-парах користуються підвищеним рівнем психологічної та соціальної незахищеності своїх жертв. Коли я виросту і розбагатію (ахахаха), я хотів би відкрити такий шелтер, от саме для негетеросексуальних і нецисгендерних жертв домашнього насильства. Бо про нас навіть серіалів не знімають. Груп психологічної підтримки не роблять. Я от знайшов одну колись (звісно ж, для жінок) і довго сидів над анкетою - нібито і хотілося, і треба, але
ну
так багато доведеться пояснювати, а я втомився пояснювати за гендер, коли розповідаю про те, як мене били ногами.
Занадто складно все це, давайте спочатку з жінками порішаєм.
Щороку стає трохи легше дивитися фільми на цю тему. Під час 5 серії 2 сезону “Інтерв’ю з вампіром” навіть не схопив панічну атаку.
Але, напевно, для мене це не закінчиться ніколи. Таке життя.