Фонове незадоволення іноді виснажує сильніше, ніж реальні проблеми.Наче все добре. Життя рухається. Справи робляться. Попереду — потік вчень, зустрічей, трансформацій. Я наче готова… а наче й ні.Вже кілька днів ловлю себе на дивному стані. Не сильна тривога. Не паніка. Не якась велика проблема.А ніби тихий низький бас, що безперервно звучить десь на фоні.Спека. Треба ще доробити список справ. А раптом щось піде не так без мене?А раптом щось піде не так зі мною?А якщо на кордоні доведеться стояти добу?А якщо не станеться те, що я запланувала?І взагалі… чому на фотографіях я виглядаю зовсім не так, як відчуваю себе всередині?Наче дрібниці.Жодна з них окремо не варта переживань.Але разом вони створюють фон, на якому жити стає важче.Сьогодні після обіду я відкрила щоденник обітниць. Мені випала обітниця приймати прихисток.І я подумала:"Добре. Яку тему взяти?Адже нічого критичного не відбувається. Є розуміння, що робити. Справи рухаються. Навіть відпочивати встигаю."І тут я випадково глянула на себе в дзеркало.«От блін… Волосся так і не пофарбувала.»У ту ж мить відчула, як тіло ледь помітно стиснулося. І раптом ця маленька думка почала підтягувати за собою все інше.Настрій просів.Погляд став важчим.Навіть прості справи почали вимагати більше зусиль.Я запитала себе:Що взагалі сталося?І відповідь була дуже несподіваною.Нічого.Зранку мене вже зачепила думка: «А раптом щось піде не так?»Годину тому — «Мені вже 46, а не 20. Деякі студенти у двадцять уже проходять курси ACI. Я ніби безнадійно запізнилася...»І раптом я побачила дуже дивну річ. Не сталося нічого поганого.Навпаки — у моєму житті зараз відбувається багато хорошого.Але всередині продовжує звучати ця фонова хвиля тривоги й невдоволення.І найцікавіше — я майже нічого з цим не роблю.Чому? - Бо звикла працювати з домінантними станами: проблема, досягнення, реалізація... А фонові стани здаються неважливими.«Ну є і є.»Але саме вони щодня забарвлюють значну частину життя.Саме вони роблять життя важчим і сумнішим чи навпаки щасливішим.Саме вони тихенько або підживлюють, або виснажують, сіють нові зерна перешкод.Прийшов інсайт:Ось на яку тему зараз варто прийняти прихисток.Мені потрібний захист від цього тонкого фонового стану тривоги й невдоволення.Бо життя вже відбувається.І воно набагато прекрасніше, ніж дозволяють побачити ці старі зерна.Я прийняла прихисток.І буквально в моменті стало помітно краще 🤩Хочу хоча б три дні уважно спостерігати за цим фоновим тривожним невдоволенням підчищати саме ці зерна.Бо це лише наслідок зерен, які колись були посіяні.І, можливо, саме вони найчастіше крадуть нашу радість. Не голосно. Не драматично.А майже непомітно.У вас буває так?Коли начебто все ок, але десь усередині постійно щось підгризає?