2920, останній рік Першої ери<...> Невгасний стовп вогню здіймався з руїн центрального двору замку Морнголда, роздираючи гарячими язиками полум'я клуби киплячих хмар. Густий, смолянистий дим котився вулицями міста, запалюючи кожну дерев'яну дошку чи клапоть паперу. Крізь цей хаос пролітали крилаті кажаноподібні істоти, виганяючи мешканців з їхніх сховків просто на відкритий простір, де на них вже чекало справжнє військо. Лише мокра, бризкаюча кров загиблих мешканців не давала Морнголду згоріти дотла.Мерунес Даґон усміхався, споглядаючи, як замок завалюється під вагою власних уламків.— Подумати лишень, я мало не пропустив це, — його голос гуркотів над навколишнім хаосом, наче грім серед бурі. — Яке б це було розчарування — проґавити таке видовище.Його погляд раптом зупинився на тонкому, немов голка, промені світла, що пронизував чорно-червоне небо. Він простежив за ним — і побачив дві постаті на пагорбі над містом, - чоловічу і жіночу. Чоловіка в білому вбранні він упізнав одразу — це був Сота Сіл, чаклун, який колись умовив усіх князів Облівіону укласти ту марну угоду.— Якщо ти прийшов по герцога Морнголда, — зареготав Мерунес Даґон, — то його тут немає. А от шматки його тіла, може, й побачиш, коли дощ загасить полум’я.— Ми не можемо тебе вбити, Даедро, — твердо мовила Альмалексія, її обличчя застигло кам’яною рішучістю. — Але ми можемо змусити тебе шкодувати про скоєне.І з цими словами два живих божества та один принц Облівіону зійшлися у битві серед руїн Морнголда. Арт|#переклад #morrowind________The Elder Scrolls українською