Я неадекватна і в мене хороша фантазія. Неадекватна, бо оце життя під вибухами змінює кожного. І як би ми не тримались і не запевняли себе і весь світ, що ми ок - ми не ок. В нас тепер все надто хрупке і любе слово, чи навіть просто мінімальна турбота можуть викликати зрив емоцій, не кажучи вже про відкриту агресію нелюдів - тоді ми реагуємо надто серйозно.
На відпочинку я намагаюсь бути подалі від всіх. Це не легко в соціумі. Але я відгороджуюсь парасолями, окулярами, запливаю подалі в море. Мені потрібно побути на самоті - в цьому моя сила, відновлення.
Але ж немиті завжди всіх чіпають.- Как вадічка? - питають вони коли ти пливеш, наче самі не в воді, а парять над нею. І те що ти відвернувся, показуючи, що не хочеш розмовляти - геть їх не спиняє.- Вадічка как, спрашивайю, ти глухайа чтоль?!- Мовчи, - кажу собі я - пливи собі далі... Але орчиха не збирається змиритися з ігнором.- Вадь, дагані йєйо, нє атвєчайєт, зараза такайа.- Так может ана нє панімайєт па нашему.. Інастранка какайата... Вадь не дуже хоче мене наздоганяти. А я наказую собі дихати рівно, але пливу так, наче ставлю світовий рекорд по греблі. Не тому що боюсь їх, а тому що боюсь себе.. Вибісили все таки.
Потім плаваючи я почую звідки вони і чим її Вадя заробляє. І перелякаю наступного дня їх до смерті, сказавши що ними зацікавились органи.. І вліпивши знання про них як доказ. Це буде потім. А зараз, я намагаюсь опанувати себе і просто плавати, не намагаючись нікого притопити.
Чую інші розмови орків. Одна орчиха розповідає іншій, що постійно вимушена брати гроші у свекрухи, бо чоловік ховається від війни. А вона не витягує сама. А в свекрів все супер - свекор військовий і нормально збагатився на війні. Поки все було лайтово з 2014 він отримував нагороди і звання, а потім з 2022 навіз додому грошей і прикрас, оновили меблі, мають все в хаті.- Це не справедливо - каже орчиха - бо в них все є і вони старі, а ми молоді, і я вимушена їхати на море без чоловіка за гроші свекрухи.
Познайомилась з 2 літніми бабусями-кульбабками, які постійно вчать мене що взяти смачне і я вимушена ходити і добавляти собі по їх вказівках то рибу, то аджику, то соус, то смажену зелень. Прощавай дієта (я правда і не збиралась сідати, але й стільки куштувати всього не збиралась теж). Бабусі з Молдови, взяли наді мною шефство і лякаються коли я розповідаю про наше сьогодення і помсту, що чекає на орків. А ще вони підсіли на страшні казочки про київських відьм )))Мені подобається що вони переказують їх рашистам і молдаванам як правду.
Де б я не була, завжди навколо мене осередок українців. Так і тут. Всі приїздять і потім кучкуються поряд. Це заспокоює.
Але наших дуже видно по виснаженому погляду і сивині, незалежно від віку. І ще помітила, що ті, які давно виїхали за кордон і вже там працюють та не планують вертатись, легко послуговуються російською, спілкуються з рашистами, бажають їм гарного відпочинку чи дороги та інш. Ті що приїхали з-під вибухів, говорять виключно нашою, навіть якщо це суржик. Лякають гнусню, відганяють зі своєї території, навіть якщо це територія навколо лежака на пляжі. І це дуже видно. І це дуже часто. Коли зустріла наших дівчат з Варшави і вони говорили українською, то навіть здивувалась. Але потім почула, як вони приязно спілкуються з гнуснею і свої замітки підтвердила. Хоча родини які і тут (в Україні) і там (за кордоном) мають родичів чи життя/роботу, говорять нашою і не терплять рашистів на рівні тих хто лишився в Україні жити.
Не знаю чи варто про це все писати. Але для мене це важливо. Та продовжу про фантазію.
Я не люблю коли мене чіпають і максимально уникаю любого спілкування, особливо з немитими. Але вони не предохраняються і кидаються в очі і мій простір. Тому я не роздумуючи постійно їм придумую всяку фігню, яку вони сприймають надто по-чесному (в мене ж очі чесні))).
Інколи я роблю вид, що я орчиха:- Вам прівівку ат кавіда какуйю дєлалі? Рускую?- Ну да, ми патріоти!- Вабщєта у нас нє била вибара.- І как сєбя чуствуйєтє? Ви же в курсє, ето кітайци разработалі для умєньшенія популяции ру.скіх. Ім же нада наши тєріторіі.