Я на морі і прокидаюсь не від повітряних тривог, а від протяжного співу муедзинів. Мусульмани моляться за мир. Місцеві люди постійно кажуть мені англійською:- Я мусульманин, значить люблю всіх людей, без різниці якої національності.
Але це не дуже правда. Бо я точно знаю, що вони не люблять американців і ізраїльтян, і я не буду зараз акцентувати на цьому увагу. Але я це знаю, бо то несеться з кожної праски тут. Вони в усьому винні. А в рашистів винен лише головний нелюд. Інші жертви і все буде добре, коли пуйло зд0XXXNE.

Я розповідаю наші новини туркам цифрами - виявилось що так вони краще чують. Кажу, що зранку в Краматорську рашисти розстріляли 2 автобуси і загинуло 33 людини, а 18 отримали поранення. Люди просто їхали на роботу. Але ми маємо нелюдського сусіда.- Це жахливо - кажуть мені турки. А я розповідаю, що пуйло святкувало день народження смертями дітей. І знову ж цифрами кажу, що одна ракета вдарила в цивільний жилий будинок, і забрала життя 55 дорослих і 4х дітей. Троє з них були 1річними, а одна дитина тільки пішла в школу - 8 років. Перший клас.- Вам потрібно виїжджати з тих територій - кажуть мені турки. - Це нереально - ризикувати дітьми!! І звично добавляють:- Трамп міг це все закінчити!
Я розповідаю наші новини новим знайомим з ЄС. З деякими ми разом плаваємо - тут мало хто запливає на глибину, тому мене цінують як плавуна-компанйона.
З деякими ми разом говоримо, коли снідаємо чи обідаємо. Або лежимо поряд на лежаках.
Або показуємо жестами один одному як нам неприємно сусідство нелюдів. І після того знайомимось, вітаємось, спілкуємось.
Європейці люблять слухати не цифри, а емоції. Я їм кажу: - Уявіть, в одній квартирі зібралось 3 покоління родичів на свято..
А російська ракета вбила дітей, маму, тітку і бабусю... Бо в путіна день народження був, на фронті воно не домоглося перемог, то вирішило потішити себе терором...
Вони сидять приголомшені... А потім починається шквал питань і інколи моя і їхня англійська дає збій і я наговорюю на гугл перекладач і вони читають на весь бар чи пляж німецькою, естонською, латвійською чи англійською. 
А я не встигаю відповідати на все, що вони хочуть сказати. І стримуюсь щоб не заплакати. Та вони плачуть зі мною.
А ще завжди ідеально "працює", коли я показую фото де я все життя з темним волоссям, і розповідаю, як швидко стала сивою.. І чому... Мені й досі боляче про це говорити. Та я мушу.
Я розповідаю про Януковіча і про Майдан. Про те, як ми відмовились від ядерки. Як інші країни гарантували нам захист. Як росія планомірно знищувала нашу армію. І як підло напала, коли ми обрали бути з Європою, а не в таЙОжному союзі.
Я розповідаю як залітають ракети і дрони на територію Молдови, Польщі, Румунії. І як ці країни мовчать, бо бояться говорити. Хоча в них за спинами НАТО.
Розповідаю скільки мільйонів рашистів і скільки нас.. Було і є... Розповідаю, як наші діти бояться феєрверків і голосних звуків. І як ми класно готуємо і любимо пригощати.
Які в нас красиві міста розповідаю. І показую на гугл-фото міста на росії, з яких летять на нас дрони і ракети. Особливо їх вражає бездоріжжя, похилені хати, огорожі і п"яний орк в канаві і велік в багні.
Я розповідаю їм як орки крали в нас провода - щоб в них теж був інтернет. І як забирали унітази і елетрочайники без підставки, яка гріє воду. І вони дивляться на мене розширеними очима. І їм дуже-дуже важливо в цей момент сказати як в 2022 вони збирали допомогу для нас цілими вагонами...
Я так і не навчилась не плакати, коли говорю про нашу війну. Можливо це добре - бо я випускаю назовні цей біль, інакше він би роз"їв мене з середини. Бармен знає що я п"ю або воду або каву, тому каже мені випити віски чи пива. Та я не беру. Я не п"ю тут алкоголь.
Зрозуміла, що маю супер-силу розуміти по очах наші чи ні, навіть якщо говорять орчою. В наших очі гарні. І в них є щось таке.. я не можу пояснити, але останнім часом ні разу не помилялась.