Є туристи, що не повернуться зимувати додому. Просто не можуть заставити себе і обрали безпеку дітей. Єдине що їх турбує, що прийдеться віддавати дітей в рашистську школу. Хоча вони й так вдома спілкувались рашистською, за кордоном цінність мови для них виросла в рази. Та українських шкіл за кордоном досить мало. І для раптових рішень надто складно попасти туди.
Все що я пишу зараз таке неважливе.. Інколи мені здається що туризму в наступні роки просто не буде більше.. Бо важко добиратись, бо бізнес лягає від обстрілів, бо ми надто виснажені... Але ми витримаємо. Бо в нас просто нема іншого вибору.
Не знаю які ми будемо і чи знайдуться хоча б якісь душевні практики, що зможуть притупити наш біль. Не знаю як надовго нас вистачить після закінчення війни. Бо ніщо не проходить дарма.
Вчора я вперше дивилась на себе в люстро і не плакала. Не подобалась собі, але могла дивитись без сліз. Отака "перемога"...
Посміхатись я навчилась навіть коли на душі боляче.. Та це геть інша історія.
Бажаю здоров"я, Україно і ПЕРЕМОГИ!#Дубровська 25.09.2026 Болгарія