Його оточення не прийме мене - він каже... Невже я - легенда з неймовірною кількістю нагород не гідна якогось мірняка??? Навіщо мені це все? Навіщо мені жити?? І одразу сильне:- Не переживай, я зараз понию, а завтра розваляю декілька бліндажів з орками і попустить!! І я наговорювала їй повідомлення, що це він не гідний її! Він слабак, що не вміє кохати і приймати рішення. А якщо і прийняв, то постійно вагається правильно чи ні. Він не вартий її мізинця! Розповідала про королів і принцес, що одружувались, відмовляючись від трону заради кохання. Бо воно найцінніше, що є. І ніякий статус і репутація не можуть бути зруйнованими, якщо поряд кохання твого життя. А він надто мілкий, щоб відчувати такі сильні почуття і емоції. Я багато всього говорила, бо так боялась втратити її, бо люблю її - сильну і шалену, яка дарує мені дохлих орків і свої мрії.- Дякую, Дубрік!! Дякую тобі. Ти як завжди можеш швидко і якісно витягти з будь якої моральної дупи))). Завтра я для тебе вб'ю пару орків)) Запиши на свій рахунок!! Мої прекрасні Воїни - завдяки Вам я маю свій рахунок знищених нелюдів. Завдяки вам - ми тут ще живі. І навіть сподіваємось дожити до літа. Тепер в нас короткі такі запити - дожити до кінця березня.. Дожити до літа... Пережити зиму тощо... Знову вона помчала їб@шити все, що лізе нас вбивати зі сторони окупанта. Знову випалюватиме в собі всі росточки мрій і життя... А я злитимусь на нього. І ще більше не зможу довіряти чоловікам... І молитимусь за неї. І коли вона трохи відійде і поклянеться, що ніколи знов не повірить цьому зраднику, він припхається до неї з букетом квітів, зі сльозами і обручкою. Приведе на позиції капелана. Цілуватиме її берці і молитиме пробачити - бо вона лише сенс його життя. Він знайде слова і доводи, щоб затьмарити її розум. Він натискатиме на всі її мозолі і спогади. Він погрожуватиме, що вб'є себе і приставлятиме до своїх грудей зброю. Він обіцятиме їй всесвіт... І... Лише від неї залежатиме, що буде далі. Чи повірить знов.. Чи нарешті знайде в собі сили вийти з цих кошмарних відносин. Колись я читала про хлопця, який знущався над собаками, прив'язуючи кусманчик м'яса на мотузку.. Він гладив і пестив собаню, пригощав її шматочками м'яса, а потім давав той, з мотузкою. І коли вона вже ковтнула його, тягнув за мотузку і робив їй так боляче, що вона вихаркувала всі свої нутрощі і плакала від болю. Потім не довіряла йому, але він втирався в довіру. Знову гладив, пестив кормив, щоб коли довіриться знову зробити боляче. І так безкінечно, доки собака не здихала... Потім брав собі іншу іграшку... Я не хочу такої долі для моєї подруги. Я бачила такі відносини у людей. Люди надто не цінують себе, якщо дозволяють таке робити з собою знов і знов.- Ти жорстка! - казав мені не один маніпулятор.- Я обираю себе! - відповідала я і йшла, щоб більше ніколи не повернутись. Обирайте себе, благаю. Чомусь цьому не вчать ні в школі, ні батьки... Але коли поряд той, хто вже зрадив чи вдарив - обирайте себе, благаю. І хай ми будемо недовірливі, але цілі. Бо довіряти варто лише гідним довіри. І минулі вибори це ще раз довели.#Дубровська 01.04.2024 Київ