Коли ти хочеш зробити ремонт, і знаходиш майстра, а рашисти розбивають всю інфраструктуру, і нема ні опалення, ні води, ні світла.. І ти знову не робиш той клятий ремонт, але й дивитись на ті стіни вже не можеш, бо сходиш з розуму... Коли ти жлобишся купити собі нову сукню, а відправляєш всі гроші на дрони, а потім на РЕБ, а потім на спалену автівку для хлопців з ППО... А коли щось купуєш - одразу кидаєш більшу суму на ЗСУ, наче вибачаєшся... Коли ти вкладаєш дитину спати в холодному бомбосховищі, і розумієш, що все своє життя вона ні разу не спала біля вікна.. лише в коридорі чи бомбосховищі... І бронюєш вам море, сподіваючись, що дитя витримає дорогу і ти навчиш його плавати... Коли ти навіть в безпечних країнах реагуєш на звуки, наче живеш у війні і не можеш розслабитись... І їхати боїшся, і постійно моніториш квитки назад, бо війна... Коли стільки Доль зламано, сімей роз'єднано, психіки порушено... Перелічувати можна роками.. І переживши все це - ми не можемо бути толерантними, веселими, щасливими і пробачаючими, розуміючими.. Ні! Надто багато горя принесли рашисти! І в Бога нема інших рук, ніж наші. Є закони всесвіту і така концентрація болі і люті не може нікуди щезнути... Вони заплатять. Коли я була підлітком, мене відправили в табір дорослих дітей до Болгарії. І там був дуже гарний хлопчик з Харкова, який був впевнений, що 16 числа загине. Йому колись якась притрушена гадалка це сказала і він сприйняв за чисту монету. Щоб йому не казали - він налаштований був померти. Бо вірив. Я тоді купила карти і розповіла всім, що вмію гадати, бо в мене і мама, і бабуся, і пра, пра, пра... Коротше всі родички були відьмами-гадалками. Ну і ті карти розкладала і всім зичила виключно щастя, кохання і багато грошей в різних варіаціях. Цей хлопець потім теж до мене прийшов. За 2 дні до 16го... Я погадала так, що він повірив, що з ним нічого не станеться ще дуже довго. Чомусь я тоді сказала йому:- Старайся не попадати в полон на війні. В 46 років в тебе буде поранення. Коли тобі 14, то 46 років сприймається наче через 8 життів колись... Він так радів, що не помре.. Зараз мабуть воює... Сподіваюсь, що живий. Так от, я вмію і в іншу сторону "гадати". І орчою мовою я говорю так чисто, що ніхто й не здогадається, що я не їхня. А там люди люблять містику і вірять у всяку фігню.. І якщо їхні психологи навчаються, як з нормальної людини зробити орка, якому байдуже кого vбиvати-гвалтувати дитину чи вагітну... То ми, не маючи протиотрути, можемо знищувати їх іншим чином... Якби я не спинила того хлопця в таборі - він би загинув. Віра як рятує, так і знищує... Поки лютий - я буду думати про всі ці варіанти. І буду доброю до українців. І вдячною до тих, хто нас підтримує.. Сьогодні у Відні сніг і мінус 4. А в Києві нарешті в моєму районі було світло.. Не півтори години на день, а "довгенько".. (с)Всі з жахом чекають двадцяті числа, а моя подруга, що прихистила мене у Відні заборонила їхати раніше ніж річниця повномасштабного вторгнення. В середу у Відні виступає Ірочка Цілик з презентацією своєї книги. Ми зареєструвались вже. Буде гарна погода і тепло. Планів багато і так важко все встигнути, бо ще ж і працюю. І друзі запрошують в країни поряд. І в Прагу я так мріяла і ніяк не зберусь. І в Братиславу їхати лише годину.. Насправді доки в мене був котик і песик - я була добріша. Чесно вам скажу! І рашистів менше бачила/чула/зустрічала... Знайшла поряд з хатою салон краси української дівчини. І магазинчик чоловіка з Самарканду, в якого багато друзів в Києві, Харкові, Дніпрі і він дуже переживає за нас, і пообіцяв приготувати для нас плов. Старий і небритий арієць, ой, австрієць )) розповідав мені, що я багата, бо красива. Пропонував познайомити зі своїм сином, бо той сильний, багатий і 194см зростом. Тут дійсно дуже високі люди. І мені це подобається. І джинси тут купувати було б доречно - бо вони ДОВГІ!!!