Здаю точку у Відні, де вареники справжні і шкварки до них правильні і хрусткі. І деруни хрусткі. І порції такі що наїдаєшся. А чебуреки є з м'ясом - золотисті, великі, смачні, а до них в порції іде й прозорий бульйон з зеленню. А є з вишнями і морозивом. І це мабуть окремий кайф (я дивилась як дівчина насолоджувалась вишневим чебуреком і на наступний раз вирішили теж собі їх замовити). Restaurant Das Essen FM https://maps.apple.com/?address=Juchgasse%2024,%201030%20Wien,%20%C3%96sterreich&auid=16377330930246117273&ll=48.196756,16.390559&lsp=9902&q=Restaurant%20Das%20Essen%20FM&t=mТут власники українці. Але якщо ви плануєте говорити про те що болить - беріть свою свічку з собою. На столі стоять гарні лампи, але й вони не витримали стільки болю.. Нам запалили свічечку, що приготували для іменинного торта. Золота, крихітна, крихка... Вона згоріла забравши часточку наших сліз. А інші ми промокали серветками і намагались не плакати, а підтримувати одна одну. Доки нам не сказали, що кухня зачиняється. І ми зрозуміли, що час летить швидше за наші думки.. В мене вперше перевіряли квиток в транспорті. Він в мене був, але я спеціально для євро купила такий гарненький гаманець у формі сердечка. І завжди він відкривався нормально. А тут заклинив. І весь трамвай та 2 контролери дивились, як я намагаюсь відкрити його... А він не відкривався цілу зупинку!!! І коли всі вже щасливі були впевнені, що ось нарешті впіймали зайця, я через невеличкий отвір витягла свій квиток. Контролер перевірив, посміхнувся і О ДИВО!!! Гаманець відкрився наче і не клинило його цілу зупинку... Буває й таке.. Мене запросили на український бал у Відні. Але я відмовилась, хоча мені й цікаво. Я ніколи не була на балу. Та їхала сюди і не брала ніяких гарних речей - кинула в валізу все що мала тепле. Та й настрою бального нема. І черевичків ))Хоча вчора приємно було засинати з цією думкою...і колись дійсно дозволю собі цю красу. Тим більше в справжньому палаці. І можливо з високим красенем. Буду кружитись в гарній сукні, посміхатись без болю в очах, і не плакатиму... Тоді я вже навчусь знову не плакати... Їхала додому в навушниках і слухала наші пісні. Було пізно. Підійшов височенний хлопець з сумним розрізом очей.- Ви з України? - спитав англійською.- Так. Як ви здогадались?- У вас сумка-вишита і очі, що багато плакали. Я працював в центрі допомоги біженцям і тепер вмію вибирати українські обличчя. Бачу їх. Не стримався, щоб не перевірити. Я подякувала йому за допомогу нашим. Він слухав мою розповідь про Київ і інші міста, які зараз потерпають від морозів і нелюдів.- Всі думають, що війна далеко від нас, а вона близько.. - сказав. Я думала запропонує обійнятись, звикла до такого в нас. Але тут люди стримані. Він навіть розгубився, коли я протягла руку потиснути. І потис дивно самі пальці.. А я згадала фільми про бали.. І як там від того як тебе торкнулись залежало, що про тебе думають... Звісно місцеві мабуть в курсі справи як це робити. А я - ні... Спитаю потім в гугла )) Гарного дня всій Україні і українцям. І лише добрих подій. Ми повинні перемогти щоб всі ці смерті неймовірних людей, що боролись за Україну не були дарма.. Ми повинні перемогти, щоб не лишати війну у спадок нашим дітям і внукам. Щоб мати цих онуків!! А не стати попелом... Цьом#Дубровська 06.02.2026 Відень