- Я їхала в готель на березі Київського моря і мріяла, що він нарешті зробить мені пропозицію! 8 років ми були разом! ВІСІМ!!! І ті всі оксамитові коробочки - я впевнена була, що там прикраси і жадана обручка. Що він нарешті зрозумів, що не може без мене і хоче бути мій... Але ні. Він купив подарунки для себе. Так часто було. Він дарував мені сексуальну білизну, яку я повинна була одразу вдягати і їхати з ним кохатись, куди відвезе. Або пательню, щоб я смажила йому м'ясо. Або парфуми, що збуджують його, а мене так бісив цей аромат...- Коли його забрали оформлювати в ЗСУ, я проплакала ніч. Підключала знайомих, але свята - хто поїхав, хто не хотів тим займатись, хто не міг. Перерила всі коробочки і не знайшла обручки та вговорювала себе, що вона в нього в кишені. Потім ми з подругами вирішили, що якби була в кишені, то зробив би пропозицію прямо на дорозі. Потім ми з подругами вирішили, що він просто користувався мною, але не любив. Потім ми з подругами вирішили, що мені потрібен психолог і нормальна робота. Я нарешті завела собі кота, бо завжди мріяла, але коханий не хотів котячої шерсті на одязі. І потім все було... Психолог якось холодно і просто розклала все по поличках. Я була зручною і безвідмовною - на таких не одружуються. Мене в цих відносинах використовували, як атрибут успіху. Через декілька місяців на роботі мене підвищили і нове керівництво зацінило розум і креативність моїх ідей. Тепер пропонують їхати за кордон, очолювати там філію нашої фірми, відповідати за розвиток напрямку, який я придумала сама. Я вже була там, придивилась квартиру і навіть домовилась, що мені можна забрати з собою кота. Шукаю орендарів для своєї квартирки, де стільки спогадів не про мене. Він інколи телефонує. Я нічого не розповідаю, бо не звикла ділитися з ним. Його це ніколи не цікавило. А він питає...- Коли я говорила з психологом, я була впевнена, що ми кохаємо один одного - стільки ж років разом. А потім вона запитала: що він зробив заради тебе? Від чого відмовився, що хотів, але обрав тебе, твої почуття, забаганки, вибір? Які його дії показали його кохання? І я згадувала, згадувала, згадувала. Багато всього. Радісного, світлого, щемкого. Але психолог знов і знов показувала - він обирав лише себе. Не твої улюблені квіти, не ті країни, про які ТИ мріяла, не ті кольори, що ти хотіла, а ті, що його збуджували і т.інш. Я називала це компромісом, а вона пояснювала, що компроміс, це коли обидва поступаються, а не постійно ти.- Я почала дивитись на наші відносини мозком, а не серцем. І я боюсь тепер зустрічі з ним. Бо він воює, я не маю права казати йому правду. Воїнів потрібно берегти... Він їде в Київ (насправді вже приїхав) і вірить, що напередодні Різдва стаються дива. І впевнений, що він все ж заслужив на найкраще в світі диво. Номерів на свята в тому готелі, що він намріяв нема, тому він просив мене щось знайти інше. Але майже всюди все заброньоване, або коштує вже просто шалені гроші. Прислав мені фото де його чепурять в барбершопі з пластирями навколо брів і ватними паличками у вухах і ніздрях.- Тільки не ламінуй вії! - пишу з посмішками. Я інколи люблю оце перетворення чоловіків на мімімішечок. В нього все розплановано по хвилинах. Квіти забрав, оно вони позаду майстра в гарній такій коробці, а бант чоловічій, як звик. Він не читає мене, та все ж деякі дані про них я кардинально змінила. Щоб не впізнали героїв цієї історії, бо раптом там буде щасливе продовження? Життя складна штука. І зі сторони інколи зовсім не "видніше". І навіть, коли думаєш мозком, серце може все змінити на раз. Якщо ще лишились почуття. Якщо не остаточно зламана віра. Я не напишу продовження цієї історії. В усякому разі в найближчий час. Війна все змінює. І всіх змінює. Після вибухів ми стаємо слабшими, старіємо, здоров'я летить скачками... Але одночасно ми стаємо і сильнішими - бо не здаємось. Бо живемо не як нам диктують немиті, а так, як ми собі плануємо. Звісно з поправкою на війну. Звісно не так ідеально, як могло б все бути. Але ЖИВЕМО, кохаємо, працюємо, робимо вибір щодня і мріємо.