"Шок-кантєнт" про продуктивність прочитала😁

У XXI столітті продуктивність стала новою релігією.

У неї є свої священні тексти — книги з тайм-менеджменту. Свої пророки — гуру ефективності, коучі, мотиватори, досягатори. Свої храми — коворкінги і таск-менеджери. Свої ритуали — ранкові рутини прописування цілей, медитації, вивчення нових навичок. І навіть мученики — трудоголіки, які згорають на роботі.
Головна заповідь цієї релігії: кожна хвилина життя має приносити результат. Простий відпочинок вважається гріхом,нудьга — єрессю, а неробство — найстрашнішим злочином. І за них ми виправдовуємося зазвичай)) Парадокс у тому, що чим більше ми намагаємося стати продуктивними, тим більш виснаженими себе відчуваємо. Якби не одне "але". Продуктивність це шикарно!!! Коли є місія, мета. Бо рух - привілей життя. Мертва людина бути в моменті може, а рухатись — ні. Мета треба, щоб не бути всесторонньо недорозвиненим самураєм, який шось вчить... вчить... І дивується що хаосу все більше. Звичайно більше. Бо нічого не проясняється. Я колись обожнювала вчити всяке-різне, а зараз вчу всяке-різне, але пов'язане з моєю метою. Задача така ж, але рухаєшся вперед, а не вбік. Як я для себе зрозуміла куди йти? Нащупала маленьке світло. Що кайфую від пошуків закономірностей і сили слова. Я і подумати не могла, що буду вести канал. Чи поєднувати науку і духовність. Чи що робитиму розпаковки авторські по 1000 євро людям. Чи що книжку про щастя напишу. Я ніколи не мріяла про це навіть. Але коли йдеш за маленьким світлом, його стає все більше. А коли світла нема, то ні продуктивність, ні духовність не поможуть ✨