Осіннє рівнодення.
​Час, коли природа завмирає. Світло й темрява застигають у рівновазі перед наступом темної половини року.

​У давнину цей рубіж мав глибокий сакральний вимір. Поки Роди збирали врожай, справляли обряди та йшли на зимовий спокій, для Воїнства це було лише тимчасове затишшя, коли правили зброю і лаштувалися до нових зимових походів.

​Та крім побутової підготовки, це був час внутрішнього осягнення. Перехід у темряву вимагав стійкості. Коли зовнішній світ вистигав, єдиним джерелом сили ставав внутрішній вогонь. Воля, витримка та несхитність.

​Ми несемо дух пращурів крізь віки — і крізь віки є тим Воїнством, що не знає зимового сну. Ми шануємо закони природи, а прадавні традиції для нас світоглядні. Наш осінній врожай вимірюється не лише зібраним зерном, а й відвойованою землею, втриманими кордонами та знищеним ворогом.

​Ми входимо в час холодів, міцно тримаючи зброю. Незмінна поза часом сила Сонця обертається на первісний внутрішній вогонь, що живить нашу волю й снагу долати шлях.
​Похід триває.