Повідомлення telegram каналу - @sviato_ua

Обряд вінчання проводили одночасно із весільним процесом, або ж заздалегідь. Для вінчального обряду батьківський дозвіл теж був необхідною складовою.
Щоб молодих не зурочили, наречена могла покласти собі в кишеню макове насіння або якийсь металевий предмет (ножиці, ніж або ключ). Також у шви одягу встромляли шпильки, голки, у взуття клали горобину, вдягали бурштинові намиста і прикраси.
На Правобережній Україні окрім вінчання існував і обряд церковних оповідей. За три тижні до проведення шлюбної церемонії, священик в церкві оголошував про намір та згоду молодих одружитись усій громаді міста чи села. Це надавало події офіційного статусу і давало змогу виявити парафіянам своє ставлення до молодих і до їхнього майбутнього союзу.
Після обряду вінчання молоді приїжджали до будинку нареченої, де їх чекали батьки, які підносили їм хліб-сіль. Зазвичай одночасно з цим, посаг нареченої відвозили в будинок нареченого (скриня, де зберігались речі, які наречена збирала з дитинства: одяг, різні прикраси, рушники). Посаг не дозволялося бачити нікому, окрім самої нареченої. В момент перевезення посагу і самих молодят до будинку, їх супроводжував «весільний поїзд» у супроводі бояр та дружок. Перевезення супроводжувалось також кількома зупинками («переймами») та викупом нареченої.
Провідну роль у всій весільній обрядовості відігравали і хресні батьки.