"Бережіть природу" – пустопорожнє гасло, якщо не має наукового підґрунтя. Що саме берегти? Природоохоронні заходи мають орієнтуватись на збереження або відновлення того, що сформувалось без впливу людини. Насадження або випуск в природу чужорідних видів є не збереженням, а навпаки шкодою. Тож важливо знати історію екосистем і розрізняти види які з'явились на певній території природним поширенням та види, поява яких є результатом людської діяльності. Розрізнення одних від інших видається простим та насправді потребує окремих досліджень.Нещодавно з колегами (Титом Волинським, Миколою Книшом та Олександром Ковальчуком) дослідили історію розповсюдження куроподібних птахів в Україні. Результати вчора опубліковано в журналі Boreas . Стаття наявна у відкритому доступі, якщо коротко, то виявилось наступне:Види куроподібних, які спокон-віку існували на території України це: сіра куріпка, перепілка, тетерук, глушець та орябок. Із них сіра куріпка та перепілка завжди були широко розповсюджені. Ареал тетерука суттєво скоротився. У минулому вид був навіть у Кримських горах та пониззі Дніпра, сьогодні, бідолаха, тримається переважно Полісся та Карпат. Нестатки притиснули глушця, поширення якого доходило Черкащини. Сьогодні також обмежене Поліссям та Карпатами.У минулому в наших краях жили білі куріпки (по всій території) та тундряні куріпки (були щонайменше в Криму) – види на сьогодні зниклі з території України. Всі знахідки кісткових решток білих і тундряних куріпок датовані віком понад 8.4 тисячі років, ймовірно з тих пір їх у нас не виділи. Щоправда є повідомлення про білих куріпок наприкінці ХІХ-ХХ столітть, але сліди ведуть не до орнітологів, а мисливців, людей відомих цікавими спостереженнями.Були неодноразові спроби записати до природи України фазанів, кекликів та навіть диких курей. В усіх випадках основним аргументом були знахідки давніх кісткових решток. Курей спростували ще раніше, ми лише додали нових аргументів. А ось із фазаном і кекликом ситуація залишалась непевною. Фазанів буцімто знаходили у відкладах різних часів. Ми повторно дослідили знахідки і виявили, що кістки із часів палеоліту Криму, яких вважали фазанячими, належали соколу та качці. Фазан із античних поселень Ольвії насправді був куркою. Кістки, описані із середньовічних відкладів замку Нялаб (Закарпаття) могли бути чим завгодно тільки не фазаном. Отож, зооархеологія не підтверджує існування цього виду на території України. Найдавніше достовірне повідомлення про вітчизняних фазанів датоване 1849 роком. Птахів розмножувались в селі Демидівка (Полтавщина) на садибі місцевого шляхтича, деякі тікали в природу. Пізніше в Україну завозили фазанів із Близького Сходу, Німеччини, Кавказу, Центральної Азії та інших регіонів. Сучасні фазани – їхнє ґодло, а не споконвічні представники фауни України.Також ми оновили дані про кекликів, або, як їх інколи називають, "гірських куріпок" (на фото). Наприкінці ХІХ – впродовж ХХ століть їх випускали в Кримських горах в якості мисливських видів. У ХХІ столітті точилась дискусія з приводу появи кекликів у Криму. Одна точка зору – цей вид віддавна був на півострові. В якості доказів вказували на знахідки кісток, датованих палеолітом. Опоненти вважали, що давні, "природні" кеклики могли зникнути і через декілька тисячоліть люди запустили нових. Згідно із результатами нашого дослідження, ніяких давніх кекликів в Криму не було, то помилкове визначення. А раз так, то гіпотеза про природнє поширення кекликів в Україні є безпідставною. Цей вид у вітчизняній фауні з'явився завдяки, тому що його завезли люди.__Вартість публікації в журналі Boreas становить 2'500 $. Але для нас, як колективу науковців з України безкоштовно. Звісно, краще, щоб не було приводу допомагати українцям. З іншого боку, видавництво могло б тихенько відмовчатись. Натомість пішли на зустріч, за що їм дяка.__На фото кеклик у діорамі "Кримські гори" Національного науково-природничого музею НАН України. Діорами природничого музею – окремі витвори мистецтва, які варто побачити.