«Шахи не мають з інтелектом нічого спільного», — каже Михайло Бриних ♟️

І саме з цієї провокативної тези почалася розмова про його роман «Шахмати для дибілів». Під час зустрічі з Марʼяною Савкою говорили про те, як із газетних колонок про шахи народився культовий текст, де шахова дошка стає моделлю світу, а між Богом, Сатаною, «мальчіком Мішою» та доктором Падлюччо розгортається пошук «чисто шахматного Грааля». Окремо зачепили мову текстів Бриниха. Автор зізнався, що не любить слово «суржик» і значно точніше для себе визначає цю стихію як «народне мовлення» — живу, хаотичну, смішну й водночас дуже точну тканину реальності. Говорили й про головного героя: чи є Міша проєкцією самого автора, чи це цілком вигаданий персонаж? А також про те, чому Бриних обрав форму роману-виховання і як шахи стали для нього способом пізнання світу. І хоча автор наполягає, що шахи не роблять людину розумнішою («наука грати в шахи вдосконалює лише вміння грати в шахи»), усе ж визнає: вони тренують терплячість, концентрацію та здатність витримувати довгі партії — не лише за дошкою, а й у житті. Це була розмова про літературу як інтелектуальну гру, іронію як зброю та абсурд як одну з небагатьох чесних мов для опису нашого часу.